— 12.

Рувіна не втрималася від усмішки. Її вже давно не кликали на побачення. Принаймні цей чоловік умів запрошувати на вечерю, не перетворюючи звичайну розмову на допит із підозрами та погрозами. Її серденько затріпотіло, а щоки залились румянцем. Маркус був вродливим, і вона знаходила його компанію приємною. 

— Я подумаю, Маркусе, — вона не відмовлялась, але йти на вечерю у супроводі примарного буркутуна не хотілося. 

— Для початку вже непогано, — пожвавився він. — Тоді сподіватимуся на вашу прихильність.

— Не надто сподівайтеся, — озвався Адріан, який незрозуміло яким чином уже опинився всередині карети. — Пані Ларкс має достатньо справ, і, повірте, жодна з них не передбачає вечері з вами.

Маркус, звісно, не почув ані слова, він зачинив дверцята карети і та рушила. Рувіна ж повільно повернула голову до лорда. Її усмішка стала ширшою.

— Я не пригадую, щоб просила вас розпоряджатися моїм вільним часом.

— Я лише дбаю про те, щоб ви не відволікалися від справи, за яку отримали щедрий аванс.

— Тоді раджу подбати про власне тіло, лорде Кассорі. А мої вечері залиште мені. Ви дуже нестерпні, — видихнула Рувіна, відкидаючись на спинку сидіння.

— Вашої думки не запитував. Відвезіть кошти, і своїм ходом відправляйтеся до мосту Равелор. Чому не каретою, бо лакей доповість Маркусу куди ви їздили нею. 

Рувіна заплющила очі й подумки порахувала до п’яти. Лорд попри свою вроду, мав паскудний характер. І саме друге псувало будь яке враження про його зовнішність. 

Золото, перстень, зникле тіло й тепер ще й залицяльник, через якого її наймач, схоже, почав втрачати залишки здорового глузду. Так. Легкі гроші справді обіцяли проблеми. І, судячи з усього, п’ятсот вейрів були за них сміховинно мало.

Карета різко підскочила на черговій вибоїні. Рувіна не встигла навіть вилаятися, як її кинуло вбік. Вона вхопилася за край сидіння, але пальці зісковзнули з гладкої оббивки. Наступної миті чиясь рука міцно обхопила її за талію, не дозволивши гепнутися просто на підлогу.

На кілька секунд усе завмерло. Вона опинилася майже впритул до Адріана. Його рука лежала на її талії, а друга впиралася в сидіння поруч із її плечем. Вона встигла помітити навіть дрібну зморшку між його бровами, перш ніж усвідомила, що саме відбувається.

Він її тримав. І, що найгірше, вона чудово відчувала його дотик. І вона дуже б хотіла гепнутися, ніж ось так опинитися в обіймах свого персонального диктатора. 

— Заберіть руки, — видихнула Рувіна.

— Спочатку перестаньте падати на мене.

— Це карета підкинула мене на вас!

— Безумовно. А я, очевидно, навмисно вирішив опинитися на вашому шляху.

Вона вже відкрила рота, щоб відповісти, але карета знову хитнулася. Цього разу Адріан устиг перехопити її за плече, а Рувіна, намагаючись утримати рівновагу, вчепилася пальцями в його камзол.

І обоє завмерли.

Рувіна відчула під долонею щось значно виразніше за звичайний дотик. Ніби тепло пробігло від пальців угору по руці, а тоді розлилося грудьми. Водночас Адріан різко вдихнув і стиснув щелепи.

Його погляд миттєво змінився.

— Що це було? — запитав він уже без звичної насмішки.

— Звідки мені знати?! Це ви мене хапаєте!

— Я питаю не про це.

— А я не маю звички пояснювати незрозумілі речі, особливо коли мене щойно використали замість подушки!

Рувіна різко відсахнулася. Адріан відпустив її майже одночасно, і вони обоє відсунулися одне від одного з такою поспішністю, наче щойно торкнулися розпеченого заліза.

Вона поправила накидку, сердито смикнула поділ сорочки й демонстративно пересіла на протилежний край сидіння.

— Ще раз торкнетеся мене без дозволу – і я…

— Що? — Адріан підняв брову. — Вимагатимете додаткову плату?

— Відрубаю вам руки.

Він опустив погляд на власні долоні, наче вперше за довгий час згадав, що вони в нього є.

— Досить радикальний підхід до робочих непорозумінь.

— А ви спробуйте знайти інший спосіб не дратувати мене.

Карета сповільнила рух. За вікном уже виднілися знайомі вулиці, а попереду, між будинками, відкривався шлях до мосту Равелор.

Рувіна негайно потягнулася до дверцят.

— Куди це ви зібралися? — запитав Адріан.

— На прогулянку. Кажуть, свіже повітря корисне для нервів.

— Ми ще не приїхали.

— Зате я вже приїхала до висновку, що в одній кареті з вами довго не витримаю.

Вона смикнула за ручку й виставила ногу на підніжку, перш ніж кучер устиг повністю зупинити коней.

— Пані Ларкс! — долинуло зсередини.

— Що ще?!

— Не забудьте про завдання.

— А ви не забудьте про руки!