— 11.

Трапеза успішно завершилася, і Маркус вирушив по обіцяне золото. Усе виглядало аж надто просто. А Рувіна чудово знала: легкі гроші – це до стобіса великого масштабу проблеми. Питання було лише в тому, наскільки великим виявиться цей масштаб.

— Коли він принесе вам золото, назвіть дату: Росорій, дев’яте вересня. Постарайтеся запам’ятати.

Рувіна, яка саме відсувала порожню тарілку, повільно повернула до нього голову.

— А це ще для чого? Кодова дата?

— Пані Ларкс, щоб у вас навіть думки не виникло взяти золото й покинути королівство, — досить спокійно пояснив Адріан, осмикуючи й так ідеальний камзол. — Нагорода й водночас гарант того, що ви виконаєте дану обіцянку.

Рувіна закотила очі й підвелася з-за столу. Вона вже починала шкодувати, що взагалі погодилася на цю справу. Ще трохи – і лорд Кассорі змусить її підписати договір кров’ю, віддати душу в заставу й залишити відбиток пальця на кожній сторінці.

— Змусьте мене ще й кров’ю поклястися, — буркнула вона, поправляючи накидку. — У вас, напевно, в цілому світі не знайдеться людини, якій ви довіряєте.

Адріан навіть не поворухнувся. Її слова, схоже, анітрохи його не зачепили. Чого не можна було сказати про його настрій після того, як Маркус приділив Рувіні стільки уваги за трапезою. Утім, лорд надто добре володів собою, щоб це якось проявилося на його обличчі. Майже добре володів. 

— Довіра, пані Ларкс,  дорога розкіш. Не всім вона дається.

— А вам, бачу, навіть зі знижкою не дісталася.

Адріан повільно перевів на неї погляд.

— Якщо доведеться, ви не лише кров’ю поклянетеся, — додав він із таким самим сталевим спокоєм, ніби йшлося про вибір чаю до сніданку.

Рувіна на мить завмерла, а тоді повільно видихнула крізь ніс.

— Знаєте, лорде Кассорі, що довше я вас знаю, то більше переконуюся: п’ятсот вейрів – це замало.

— Ви щойно назвали іншу ціну, ніж було обговорено. Було б не надто професійно змінювати її ще до початку роботи знову.

— Я ще не починала працювати. Отже, маю повне право переглянути умови.

— Звісно, — Адріан ледь усміхнувся. — Обговоримо це, коли ви знайдете моє тіло.

Рувіна стиснула губи. Він умів вивести її з рівноваги кількома словами, а найгірше – робив це з таким виглядом, ніби навіть не докладав зусиль. Золото, звісно, було гарною мотивацією. Але чим далі, тим сильніше їй здавалося, що разом із ним вона погодилася отримати ще й цілий віз проблем. І, судячи з самовдоволеної усмішки Адріана, повертати їх назад він не збирався.

Маркус галантно увійшов до вітальні, несучи на таці мішечок із золотом. Та не встиг він достатньо наблизитися, як Рувіна назвала кодову дату.

— Росорій, дев'яте вересня. 

Делсен закляк на місці, мов в нього жбурнули знерухомлююче заклинання. І через кілька хвилин він ніяково посміхнувся, наче ненароком згадав, де він стоїть, і що робить.

— Ваше золото, пані Ларкс, — він підійшов до неї, протягуючи монети. — Дайте мені кілька хвилин, я зараз повернусь. Зараз все буде, — останнє Маркус сказав опустивши погляд в підлогу, що було саме по собі не дуже добрим знаком. 

Рувіна прийняла мішечок, й всміхнулася йому у відповідь. Вона гадки не знала, про що йдеться мова, а той хто у вигляді примари поруч стояв і все знав, не мав наміру розповідати.

З кожною секундою Рувіні ставало дедалі більше не по собі. Тримати золоті монети виявилося лише на початку легко. А от усвідомлювати, у яку справу вона влізла зовсім інша річ. Дивитися на Адріана й розмовляти з ним Рувіна принципово для себе відмовилася. Тож повернення Маркуса стало своєрідним полегшенням.

Помічник знову тримав у руках тацю. Цього разу на ній лежав предмет, прихований під атласною хусткою з вишитим гербом родини Кассорі. Маркус підійшов до Рувіни й простягнув їй тацю.

Вона кілька секунд вагалася, підозріло розглядаючи накриту річ, а потім просто відсмикнула тканину.

Подиву на її обличчі приховати не вдалося. На таці лежав перстень із гербом родини Кассорі.

— Лорд довірив вам найцінніше, — стримано прокоментував Маркус, спостерігаючи за її реакцією.

— Між нами суто ділові стосунки. Не більше, — чомусь прояснити це Рувіні здавалося вкрай важливим.

Маркус ледь усміхнувся, перевівши погляд із персня на неї.

— Ви не мусите виправдовуватися, пані Ларкс. Ця печатка відчинить перед вами потрібні двері. Гадаю, лорд добре розуміє, кому її довіряє.

— Суто ділові стосунки. Не більше, — повторила Рувіна, особливо наголошуючи на останніх словах. Тоді взяла перстень із таці, але надягати його не поспішала. — А печатка й справді може стати в пригоді.

— Закінчуй із люб’язностями. Пані Ларкс, на тебе чекають справи, — гримнув Адріан.

Його голос пролунав настільки різко, що Рувіна мимоволі скосила на нього очі. Вона не могла сказати, що саме роздратувало лорда більше: увага помічника до неї чи те, що розмова затягнулася. Утім, судячи з виразу його обличчя, задоволення від їхнього спілкування Адріан не отримував. Що ж, це вже робило день далеко не нужним.