— 9.

Адріан не відповів одразу. Здавалося, він зважував, чи варто взагалі щось пояснювати, чи простіше залишити Рувіну з її запитаннями й не витрачати час на розмови, які все одно закінчаться суперечкою з її боку. Чи шкодував він, що звернувся саме до неї? Безумовно. Тільки от вибору іншого не було.  

Вони звернули на вужчу вулицю, де після нічної зливи дорога перетворилася на суцільну мозаїку калюж. Адріан обійшов одну з них, навіть не глянувши під ноги. Рух був настільки звичним і невимушеним, ніби він робив це все життя й навіть не замислювався, навіщо. Хоча намокнути він усе одно не міг.

Лише після цього Кассорі повернув голову до Рувіни.

— Я не відокремлював свідомість навмисно, — у його голосі не було тієї майже звичної зухвалості.

Рувіна навіть трохи здивувалася. Від Адріана вона вже звикла чути накази, зауваження й відповіді, після яких хотілося або сперечатися, або жбурнути в нього чимось важким. А тут він говорив без звичного зверхнього тону, і це чомусь насторожувало більше.

— Тобто ваше тіло вирішило пожити окремо від вас? — Рувіна зупинилася, ледь не вступивши в калюжу.

Вона вчасно помітила воду під ногами й переступила через неї, подумки подякувавши собі за те, що хоча б сьогодні більше не падала. Одного вечірнього знайомства з підлогою їй цілком вистачило.

— Якщо вам так легше зрозуміти ситуацію, можете вважати саме так. Я вже казав вам: моя магія має високий рівень, а свідомість здатна захищати себе в критичних ситуаціях.

Адріан промовив це так, наче йшлося про звичайну властивість, яку мав би знати кожен, хто бодай раз відкривав підручник із магічної теорії. Він поправив манжет камзола й рушив далі, залишивши Рувіні самій вирішувати, чи влаштовує її таке пояснення.

Вона скривилася й пришвидшила крок, наздоганяючи його.

— З вами взагалі можливо розмовляти нормально, без самовихваляння?!

— Я відповів на ваше запитання.

— Ви повідомили, наскільки ви неймовірний маг. Це не відповідь!

— А ви очікували, що я применшуватиму власні здібності, аби вам було комфортніше?

Рувіна закотила очі. Свята Малір, і за що їй усе це?

Та раптом Адріан зупинився практично біля самих воріт власного маєтку. Він не дивився на відьму, ніби цей жест міг якось здешевити його образ бездоганості. 

— Останнє, що пам’ятаю, як я був у своєму кабінеті. Перевіряв матеріали справи, над якою працював останні пів року. Потім… — Він замовк, наче намагався вхопитися за думку, яка вислизала щоразу, коли він наближався до неї. — Нічого. Наступне, це те, що я вже – астральна проекція. 

— Чудово. Отже, ви навіть не знаєте, що з вами сталося.

— Якби знав, пані Ларкс, то навряд чи наймав би відьму, яка спить до полудня й наступає на котячі іграшки.

Рувіна різко повернула до нього голову.

— Я спала до полудня, бо один нестерпний лорд вимкнув мій будильник!

— І, як бачите, світ не завалився.

— Ще не вечір.

Кутик його рота ледь помітно сіпнувся, але Адріан швидко повернув обличчя вперед. Рувіна вирішила поки що не чіпати цю тему. Принаймні до того часу, коли отримає свої гроші.

— Гаразд. А крамниця?

Цього разу Адріан подивився на неї. Вони все ще стояли під ворітьми. 

— Я прийшов туди не навмисно. Просто опинився біля ваших дверей. Сам не знаю чому.

— І випадково вирішили, що саме я маю допомогти вам знайти тіло?

— Спочатку я навіть не знав, чи зможете ви мене почути. Астральна проєкція і привиди, як ви знаєте, дещо різні речі.

— Звісно, різні, — вона скривилася, мов їй на язик налили лимонного соку. — Тільки от вашу астральну проєкцію бачу лише я. А ви залежите від мене, хоч як подивися, — Рувіна скосила на нього очі й ледь помітно всміхнулася. — Мушу визнати, лорде Кассорі, мені подобається, як змінилися наші ролі. Єдине, чого не розумію – чому я можу торкатися вас, а ви – мене. Це якийсь магічний трюк?

Адріан не відповів відразу. Його погляд на мить опустився до власної долоні, ніби він і сам досі не до кінця довіряв тому, що міг відчувати дотики.

— Не трюк. Принаймні я не знаю жодного заклинання, здатного забезпечити подібний ефект, — нарешті промовив він. — Астральна проєкція не має повноцінної фізичної оболонки. Зазвичай будь-яка спроба контакту закінчується нічим. Ви мали б проходити крізь мене так само, як крізь будь-яку іншу примару.

— Яка прикра новина. А я вже сподівалася, що це ваша прихована перевага.

Адріан проігнорував її усмішку.

— Є припущення, що ваша магія здатна створювати своєрідний зв’язок між фізичним і астральним станами. Не відновлювати тіло, звісно, а тимчасово компенсувати відсутність фізичної оболонки. Можливо, саме тому ми можемо торкатися одне одного.

— Тобто я якась магічна підпора?

— Якщо вам так подобається це формулювання.

— А вам, бачу, подобається думка, що без мене ви навіть дверну ручку не відчините.