— 8.

Дякувати святій Малір, лорд Кассорі все ще сидів у незручному кріслі із заплющеними очима, коли Рувіна в мокрій сорочці вискочила з купальні по рушник. Вона вихопила його з вішака й миттю зникла за дверима, подумки дякуючи всім відомим богам за те, що принаймні цього разу обійшлося без зайвих коментарів.

Якщо ця авантюра пройшла успішно, то лягти й заснути виявилося значно складніше.

Ну не йшов той сон до відьми, коли зовсім поруч, а точніше за два метри від її ліжка, велично сидів лорд Кассорі. Сидів так, ніби це не чуже орендоване житло з кріслом, яке ось-ось розвалиться зовсім не від його ваги, а його власний маєток. Ще й руки склав на грудях, наче збирався провести тут найближчі кілька років.

Рувіна перевернулася на один бік. Потім на інший. Смикнула ковдру, підклала руку під подушку, забрала її назад. Крісло тихенько скрипнуло.

— Ви там заснули? — нарешті не витримала вона.

— Ні.

Звісно. А чого вона взагалі очікувала? Привиди ж не сплять зовсім. 

Рувіна натягнула ковдру до самого підборіддя й відвернулася до стіни. Аша, яка влаштувалася клубочком у своєму теплому місці, навіть вухом не повела. Схоже, кішка вважала, що людські проблеми мають залишатися людськими, особливо після того, як вона чесно відпрацювала свою денну норму пригод.

Ларкс і не зогледілася, як заснула. А от пробудження виявилося проблематичнішим, ніж засинання.

Ну от уявіть: ви розплющуєте очі, на підборідді – сліди засохлої слини, волосся стирчить у різні боки, а просто перед вашим обличчям, на відстані не більше двадцяти сантиметрів, – чоловіче обличчя. Такий собі початок ранку.

Рувіна кілька разів кліпнула, намагаючись переконатися, що їй не мариться. Ні, не мариться. Лорд Кассорі був цілком реальним, надто близьким і, судячи з його виразу обличчя, абсолютно задоволеним собою. Вона різко підтягнула ковдру до носа.

— Ви що, здуріли?!

— Нарешті ви прокинулися, — Адріан випростався, засовуючи руки в кишені. — Ваша нервова система перебуває у стані тривоги. Саме тому ви не могли заснути вночі. Як наслідок, тіло досі виснажене, хоча ви проспали понад десять годин.

Він говорив так спокійно, наче щойно не нависав над чужим ліжком, розглядаючи заспану відьму зблизька. Цілком нормальне явище. 

Кассорі ліниво пройшовся кімнатою й повернувся до крісла. Усівся, склавши руки на грудях, а Рувіна тим часом різко підвелася.

— Як це – понад десять годин?! — Вона озирнулася на стіну, де висів артефакт-сповісник часу. Її персональний будильник, який жодного разу не підводив, тепер мовчав. Рувіна перевела погляд на Адріана. — Що ви зробили?

— Вимкнув.

— Ви… що?!

— Вимкнув, — беземоційно повторив він, ніби з першого разу вона просто не розчула. — Ви потрібні мені з повним резервом магії. Мало сну – менше магії в резерві.

— МОЯ КРАМНИЦЯ!

Рувіна зіскочила з ліжка, ледь не наступивши на один із м’ячиків Аши, й кинулася до купальні. Довелося різко змінити напрямок, щоб не гепнутися вдруге за останні кілька годин. Аша, яка досі мирно спала клубочком, лише ворухнула вухом, але навіть не розплющила очей.

— Так не можна робити! — долинуло з купальні.

— Уже зроблено.

— Я не про це! У мене робота!

Часу катастрофічно бракувало, але саме його нестача змушувала Рувіну рухатися з нечуваною швидкістю. Вона встигла почистити зуби, вмитися, розчесати волосся й натягнути одяг, паралельно подумки підраховуючи, скільки клієнтів уже встигли прийти до крамниці та скільки грошей вона втратить через одного надто самовпевненого примару.

На сніданок часу майже не залишилося. Тож Рувіна схопила яблуко й відкусила добрячий шматок, дорогою застібаючи ґудзики на сорочці.

Адріан спокійно сидів у кріслі, наче всі ці крики його взагалі не стосувалися. Підвівся він лише тоді, коли Рувіна з яблуком у руці знову з’явилася у вітальні.

— Пані Ларкс, від сьогоднішнього дня я – ваша робота. Високооплачувана, між іншим. — Він осмикнув край камзола й поправив манжету, яка й без того лежала бездоганно.

Рувіна повільно прожувала шматок яблука, дивлячись на нього так, ніби подумки вже виставляла рахунок за вимкнений будильник, зіпсований сон і передчасну появу зморшок на власному обличчі.

— Будьте ласкаві, з’їжте щось ситніше, ніж яблуко, — продовжив Адріан. — У нас справи.

— А у вас, я бачу, чудовий настрій.

— Я завжди в чудовому настрої, коли справи нарешті зрушують із місця.

— Тоді вам варто частіше дивитися на себе в дзеркало. Можливо, помітите різницю між чудовим настроєм і бажанням когось придушити.

Адріан проігнорував зауваження з тією легкістю, яка вже починала відверто дратувати.

— Спочатку відвідаємо мій маєток. Я обіцяв вам аванс, щоб не зникло ваше палке бажання працювати. А тоді навідаємося до мосту Равелор.

Рувіна завмерла з яблуком біля рота.

— Тобто ви вимкнули мій будильник, змусили мене проспати пів ранку, а тепер ще й вирішуєте, куди я маю йти?