— 6.

Всередині все похололо. Живі – “річ” зрозуміла, мертві – відносно також. Але труп – оце вже зовсім не спеціалізація Рувіни. Від слова зовсім.

Кому потрібні ці допити магів-слідопитів, які не надто люблять розкривати істинних злочинців? Головне – їм справу закрити. А от Рувіні зовсім не імпонувало сидіти у в’язниці.

— Огляньте тіло, — з металевим присмаком, саме присмаком, сказав Адріан.

У Ларкс крижані мурахи пробігли вздовж хребта.

— Не наказуйте мені! — огризнулася Рувіна, навіть не ворухнувшись із місця.

— Я – плачу вам! — із тією ж мерзенною холодністю озвучив він, нагадуючи досить очевидний факт. — Чи мені вас силоміць притягнути сюди? Я й сам би це зробив, та, на превеликий жаль, крім вас, я нікого не можу торкнутися.

— Йду! — фиркнула Ларкс, рушивши зовсім неохоче.

Тіло й справді лежало нерухомо, накрите чорною клейонкою, і від цього ставало зовсім некомфортно. Злива хлюпотіла по ній, а цей звук чомусь дратував ще більше.

— Відкривати збираєтесь?

— Та відкриваю я!

Рувіна імпульсивно потягнулася рукою до клейонки, іншою все ще тримаючи сонну кішку й криво поставлену парасолю. Та варто було торкнутися краю, як клейонка ворухнулася.

Рувіна на кілька секунд завмерла.

А коли потягнула її знову, тіло раптом різко сіло.

— Свята Малір! Тричі вас би вона побрала! — скрикнула Ларкс, шарахаючись назад.

— А, це ти, Привидниця, — промовив знайомий голос по той бік клейонки.

Старий легко відкинув її вбік, винувато помахав Рувіні рукою, а потім ліниво потягнувся, щоб знову натягнути клейонку на себе, ховаючись від дощу.

— Дідька лисого! Марлід! Ти мене чуть на той світ не відправив! Чого лежиш серед сміттєвих баків?

— Хіба так личить дівчині виражатись?! Кажу ж, налякати не хотів. Ловив магічні вібрації. Тут місце особливе.

— Запитай його, звідки він має мої черевики. Вони шились на замовлення. Інших таких немає, — нетерпляче втрутився Адріан, якого зовсім не задовольнило, що тіло належало не йому.

Рувіна перевела погляд на черевики Марліда, потім на Адріана.

— Марліде?

Старий визирнув з-під клейонки.

— А що?

Дощ продовжував барабанити по клейонці, остаточно звівши атмосферу нанівець.

— Де ти їх узяв?

Марлід подивився вниз, наче тільки зараз згадав, що взагалі їх носить.

— Знайшов.

Адріан різко випростався.

— Де? Запитай його, де він їх знайшов. — Нетерплячість у Кассорі вже зашкалювала.

Старий більше не посміхався. Ліниво сперся ліктем на коліно, підперши підборіддя рукою.

— Біля старого мосту, — відповів він, зовсім чітко дивлячись у бік, де стояв Адріан. — Може, я його не бачу, але чую чудово, — підсумував старець. — Енергетика в нього так собі. І вібрації теж. Кепського привида собі знайшла. Хоча цей привидом не назвеш. Де ти тільки його підчепила.

Рувіна відчула, як Аша на її руках раптом прокинулася й насторожено підняла голову. Вона не стала втручатися в розмову, де перекладач був не потрібен.

— Коли? — голос Адріана все ще був із тією холоднечею, і його зовсім не дивувало, що старець його чув і бачив енергетику.

Марлід потер підборіддя.

— Кілька годин тому. — Наступні тридцять секунд ніхто не говорив. А потім старий додав: — Там ще дещо було.

— Що? — одночасно запитали Рувіна й Адріан.

Марлід повільно подивився спочатку на відьму, а потім на згусток енергії, який він бачив і чув.

— Слід вашої магії, лорде Кассорі.

Примітки: 

Марлід - старий відьмак, кажуть він отримав благословення Малір, якій він приглянувся. Ніхто не знає чи то правда, але живе він задовго.