Друга частина

Друга частина Розділ 4 Айтан почув вибух коли практично дістався свого складу зі зброєю. Він влаштував його недалеко від печери з побоювання, що його може завалити камінням при землетрусі. І зараз зрадів цьому. До печери проходила дорога вільна від каміння і на ній практично неможливо було сховатися, а переслідувачі її вже бачили. Вони помітили постать людини, що мелькала попереду, і зараз готувалися її зрізати при спробі сховатися в печері. А те, що він саме туди біг ні в кого, не виникало сумніву. Проте чоловік сплутав їхні плани. Він споро дістав автоматичний міномет і за кілька секунд його привів у бойове становище. Вибух осторонь в іншій стороні його здивував. Виявляється ловили не тільки його. Мертва планета і так людно. Однак згадав чужий корабель на орбіті. Десантники причаїлися. Причаївся і Айтан вичікуючи першого руху. Осторонь кипів бій, чулось клацання сталевих кульок. Прогриміло кілька вибухів з імпульсної гвинтівки. Стрілянина наближалася до нього. Відчуваючи що кількість нападників скоро подвоїться він натиснув спусковий гачок міномета. Ствол засмикався випльовуючи безліч невеликих мін. Вибухи покрили усю територію залягання переслідувачів. Але тут поверх його голови в скелю врізали кілька сталевих вбивць. Ситуація ускладнювалась. Стріляли новоприбулі. Айтану довелося на ходу коригувати територію враження мінами. Краєм ока він помітив тінь, що поповзла між камінням. На якусь мить він завмер і придивився до тіні. У камуфльованому скафандрі до нього повзла істота. Це не був десантник у них комбінезони не так маскували, і колір інший. Крім того коли істота зупинялась, колір скафандра повністю зливався з навколишнім середовищем. Істота підповзла ближче. Відстань між валун за яким ховалась людина і невідомий становила не більше десяти метрів. Айтан навіть тимчасово забув про переслідувачів наскільки зацікавився цим створінням. За котрим тягнувся кривавий слід. Ось із ким воювали десантники. Проте збентеження тривало недовго. Запустивши по новій траєкторії гармату, чоловік повзунком подався на допомогу невідомому. Діючи за принципом «ворог моїх ворогів – мій друг». Ще кілька секунд знадобилося щоб дістатися невідомого. Він побачив велике гуманоїдне тіло з руками та ногами в скафандрі розмірами в півтора рази більшими ніж бойові імперські і величезною головою у шоломі. Сам скафандр від середини і до нижніх кінцівок виявивсь надмірно розширеним неначе туди сховали двох товстих коротунів. Верхня третина тулуба до голови дещо звужувавсь. В місці де виходили руки — мала помірні розміри, а товщина шиї спів розмірна з верхньою товщиною тулуба, виявились майже однакового розміру з шлемом, тільки останній мав видовжену форму. Що ховалося всередині розглядати було ніколи. Але, без сумніву, істота віддалено нагадувала гуманоїда. Вона лежала увіткнувшись головою в ґрунт і не подавала ознак життя. - Їй ти живий, - спитав Айтан на галакто. Ні відповіді нічого, жодного руху. Здавалося, істота доповзла сюди з останніх сил і померла. Чоловік не міг просто так залишити незнайомця. Він уже зібрався підхопити його під руки, як голова в шоломі піднялася і дивилась на чоловіка. Потім на нього націлилась імпульсна рушниця: «Чорт, - майнуло в голові, - адже він вважає мене за нападника. Так вляпатись, зараз він мене зріже». Дуло гвинтівки висвітлилося жовтим полум'ям, однак він залишився живим. Стріляли в іншого. Озирнувшись, він побачив, як зі скелі падає десантник, він не попадав у зону обстрілу гармати і спокійно збирався розстріляти обох порушників. - Ну, дякую, - підхопив важке тіло і потяг у печеру. Міномет випльовував все нові снаряди які віялом розсипалися по найближчих скелях, не даючи десантникам продовжити штурм. На останньому диханні легень чоловік дотяг незнайомця до печери. Затягнув всередину подалі від входу. - Зачекай зараз прийду, - вискочив на двір. Десантник, який намагався їх убити, ще був живий. З його ноги випливала кров. Компресорна маска з бійця злетіла, він сидів під скелею і затуманеним поглядом дивився на свою рану, кривава слина стікала на землю. Він нічим не міг собі допомогти. Йому було вже байдуже. Права рука і плече виявились пошкоджені. З лівого теж стікала кров, солдат навіть не намагався затиснути рану. Він подивився на контрабандиста поглядом людини, яка приймає смерть. Айтан не був гуманістом, але залишати поранену людину вмирати совість не дозволяла, тому вирішив допомогти хлопцеві. У образі контрабандиста прийшла допомога. Досвідченим поглядом він оцінив ушкодження дістав похідну аптечку з наплічного рюкзака солдата. Зробив стримувальний укол. Закрив рану на нозі затискним пластиром і туго забинтував. Потім оглянув плече. Від удару ключиця виявилася зламана і вилізла назовні. Нашвидкуруч вправив кістку, перемотав плече. - Нічого вояка житимеш. Твої хлопці за хвилин десять уже будуть тут. Якраз закінчаться набої до міномета. Ти вже потерпи. - Врятуй ... - губи солдата ворухнулися. Айтан почув слова подяки. - Зрозумій солдат, я не вбивця. А ви?.. - ще раз подививсь як працює міномет, повернувся і пішов у печеру. Тут був його тимчасовий будинок, вхід до нього охоронявся системами автоматичного захисту. Дві гармати та дві лазерні установки заховані серед скель. Крім того вхід, видимий здалеку, він замінував. Нарешті чоловік зітхнув спокійно. Запрограмував систему захисту на автоматичний режим, він вирішив зайнятися незнайомцем, поранення якого були не меншими, ніж у солдата. Але спочатку потрібно опуститись в нижчий рівень печер. Година знадобилась перетягти здоровезне тіло в своє тимчасове житло. Єдине що втішало, за незрозумілих причин рівень кисню в печерах відповідав земному. Насилу витяг незнайомця на імпровізований стіл - великий валун, наполовину зрізаний лазером. Тим часом міномет чесно відпрацьовував покладені на нього функції. Акуратно сіючи міни між скелями. *** Переслідування захлинулось. Солдати поховались за скелями уникаючи уламків від мін. Заван лежав за великим валуном, робив спробу зібратись з думками та розпланувати подальший наступ. Той факт що на цій богом забутій нікому не потрібній планеті печеру охороняє армійський міномет, його шокував. Поруч об камінь лупили осколки висікаючи іскри, і з противним звуком розлітались. Смерть чатувала за каменями і вона шукала жертву. Нарешті зібравшись з думками, по рації визвав другого. - На зв'язку,- одразу відізвавсь солдат. - На модулі є озброєний дрон? - Так з кулеметом, але ми ніколи ним не користувались,- Солдат по штату керував апаратом, однак він останній раз брав його до рук два роки назад. Ліниве життя на кораблі розхолодило, і дрон на початку висадки десанту навіть не запустили, все здавалось простим і зрозумілим. Другий дістав пульт. На екрані висвітився апарат та варіант лопатей до даної місцевості. Ще хвилину і дрон летів на поміч. Закружляв над місцем запуску снарядів, зупинивсь і двома чергами знищив міномет. - Молодець, - похвалив Заван,- всім ховаючись за камінням до печер. Другий ти наші очі, розвідуєш де вхід в печеру. Наступ відновивсь. - Командир я третій, найшов важко пораненого першого. Тільки... - він замовк... - Чого замовк слухаю. - Він, він... живий при свідомості, йому надана перша допомога, кров зупинена, весь забинтований. Що, що ти кажеш,- було чути як третій хоче щось почути від пораненого солдата. - Командир, вони об'єднались. Контрабандист забрав чужого і потяг його до великих скель. - Хто надав допомогу? - Контрабандист, він повертався. - Шорт... Вилаявся тільки цього, не вистачало. - Не дай бог преса пронюхає про цю історію. Над скелями блимнув блакитний вогник, дрон зірвався. - Ні хре... собі, - почувсь голос другого,- вони зрізали лазером дрон. Запала тиша. Всі були на зв'язку і завмерли. Охорона за допомогою лазерної установки, смертельно небезпечна. Лазер бив точно, ніколи не промахувавсь. Як тільки солдати попадуть в зону його його дії, смерть неминуча. На щастя дрон виявивсь першою жертвою, і тим попередив атакувальників. - Другий третій, забрали першого, відходимо до модуля. Місія захлинулась. Помічник набрав по комунікатору командира корабля. - Ми повертаємось, у нас один загиблий один важко поранений... - далі Заван коротко висвітлив обстановку. На орбіті капітан зібрав невелику нараду, за присутності старших офіцерів. Заван докладно доповів обстановку. Не забувши згадати, той факт що контрабандист спас солдата навіть незважаючи нате що міг бути в майбутньому упізнаний. - Висновок такий, - Вататун окинув поглядом присутніх, - контрабандист ввійшов в контакт з інопланетянами та працює на них. Це подвійний ворог. Що роблять з ворогами, обвів поглядом присутніх, - так знищують. Голови дружньо закивали в знак згоди. Через деякий час гори тряслися від ядерних вибухів. *** Розділ 5 - Ну ти й здоровило, скільки ти важиш? - звернувсь він до шолома. Відповіді не було. - Я тобі скажу. Більше ста п'ятдесяти кілограм додати ще скафандр, я трохи не підірвавсь. Розмовляючи з істотою, можливо вже мертвою, чоловік уважно почав оглядати штучний виріб. Таких костюмів він не бачив. Жодних швів, жодних роз'ємів, нічого що могло б вказати місце роз'єднання, тільки отвори побиті кулями з яких слабо сочилася кров. У деяких місцях скафандр ще зберігав свої здібності пристосовуватись до місцевості, бо став того ж кольору що і зріз каменю. Пошкоджені клапті залишилися світло сірими. Айтан ніколи не чув, щоб різні частини костюма працювали окремо. - Врешті-решт візьму плазмові ножиці і розріжу його, - пробурмотів він сам собі. Залишивши безуспішні спроби знайти спосіб відокремити шолом. Але незнайомець, який досі не подавав ознак життя, повільно підняв здорову руку і торкнувся якоїсь частини шолома на потилиці. Айтан оторопіло спостерігав диво. По невидимим швам побіг блакитний вогник і костюм почав розділятися на частини. Усього три секунди нарахувала людина. Захисний костюм був розділений, притому що окремі частини здимались окремо, руки, ноги, частини тулуба, залишилося лиш його зняти. Зараз він побачить що там усередині. Айтан до всього був готовий, побачити інопланетну незнайому істоту, людину яка мутувала, гусида переростка, все що завгодно. (Гусиди - чотирипалі істоти. В далекому минулому були водоплавні. На нижніх кінцівках збереглись перетинки, також рудименти перетинок збереглись і на передніх кінцівках. Можуть ходити як на чотирьох так і на двох задніх лапах. Завбільшки та вагою приблизно як людина. Неймовірно сильні. Назву гусиди отримали від форми голови з видовженими передніми щелепами, всіяними мілкими зубами. Здалеку нагадувала голову земного гусака.) Але перше що сталося, був шок. Знявши шолом, він побачив величезну довгасту голову з великою зубастою пащею. Це було неймовірно. Тільки не це, чому саме ця істота має бути тут. Цього не мало статися. Але факт лежав на зрізаному камені і червоним злим оком дивився на людину. Перед ним лежав теріанин. Ще живий, злий та страшний теріанин. Цими істотами мами лякали дітей і останні слухалися. Вони знищили половину людської імперії, доки землянам не допомогли гутораїни та не поставили на військові кораблі просторові гармати. (Гутораїни — істоти з шістьма кінцівками (лапами). На чотирьох вони ходили, дві передні кінцівки слугували для утримання здобичі. На тваринну здобич полювали вводі та на суходолі. Також харчувались травою, корінням та плодами дерев. Дуже плодовиті. Вагою приблизно сто двадцять - сто п'ятдесят кілограм). Вони і зараз, перебуваючи в стані умовного перемир'я, все одно захоплювали планету за планетою, підкоряючи місцеве населення, що мешкали на них. Самі вони на планети спускались рідко. В основному висаджували роботів і ті робили чистку відповідно критеріїв закладених виробниками. Особливо теріани ненавиділ и землян. Ще в недавньому минулому, там де з'являлися ці монстри, люди знищувалися. Існувало припущення що атмосфера, тваринний світ, мікробіологічне середовище ідеально спів-падало з середовищем проживання землян. Планети з такими умовами в розвіданому всесвіті, надзвичайно рідкісні. Більш небезпечніша істота для людської раси в просторі не існувала. І перед Айтаном лежав він, і його треба було вбити. Тисячі думок промайнуло в голові, відповідальність перед спів-товариством, вічний ворог, істота що вийшла з пекла. Людина завмерла. Напевно в історії взаємин людей і теріан, це був перший випадок, коли ще живий теріанин був у владі людини. Червоне око ще деякий час дивилося на людину, потім повільно почало тухнути. - Я тебе лікуватиму, можливо, пізніше про це пошкодую… - Але це буде потім. Червоне око повільно закрилося. Стіни печери затряслись, почалось бомбардування гір. Все очікувано, по іншому ніяк, чоловік тільки подививсь як здригались стіни. Частини скафандра знялися легко, відкривши поранення в ділянці грудної клітки та живота. Трипала нога виявилася перебита в кількох місцях. Теоретично людина з такими пораненнями давно б померла, але, грудна клітка монстра в дрібній лусці мірно піднімалася і опускалася кажучи про те, що її господар живий. - Ти вже вибач, анестетики та ліки я застосовуватиму земні. Кров у тебе червона, можливо, вони допоможуть. – Людина почала лікувати свого заклятого ворога.