13

Дорога була напруженою і здавалася нескінченною. Матвій не запитував у Лізи нічого і не говорив ні про що і сам.

Червонобокий місяць стиглим яблуком сповзав донизу, неначе обтяжуючи тоненьке гілля, яке ще мить і не втримає на собі повновиду кулю.

– Матвій – раптом першою порушила тишу Ліза, мабуть, надихнувшись живописним краєвидом за вікном. – А ти мене хоч трішки кохав? Отак по-справжньому? Чи здатен був би задля мене на безрозсудні вчинки, як заради цієї твоєї… Надії.

– Лізо, ти залишишся для мене дуже близькою людиною, але я тебе не кохаю.

– А чи кохав?

– Не знаю. – пожав плечима молодик. – Ти мені була близька як людина, як друг, як партнер. Так, я був впевнений, що цього достатньо для того, щоб створити справжню, міцну сімʼю на довірі та повазі, але почуття, що раптово вистрілило до іншої жінки було сильним та спонтанним.

– Чому все так? Чому життя така несправедлива штука, Матвію!? – стримуючи сльози протягнула Ліза. – Я ж тебе кохала більше за життя. Я ладна була заради тебе піти на все, усе стерпіти лише б ти був зі мною. Натомість, тепер в мені навіки утворилася пустка, яку вже ніколи й ні чим не заповнити.

– Я винен перед тобою! Пробач.

– Ми обоє винні одне перед одним!

– Твоєї вини нема в цьому!

– Добре, що ти так думаєш! – вдавано посміхнулася Ліза. – Але ти теж мене погано знаєш.

– Ти про що? – на мить відвівши погляд від дороги, запитав Матвій.

– Я знаю, хто вона! – серйозно заявила Ліза.

Раптово натиснувши на гальма, Матвій уважно поглянув на колишню наречену.

– Приворот це ще не все зло, що я зробила.

– З цього місця можеш детальніше! – наказовим тоном протягнув чоловік.

– Ця Надія… – зітхнула Ліза – Я думала вона якась самозванка. До останнього думала, та в принципі й зараз притримуюся такої думки. – Я якось випадково в татовому кабінеті знайшла її листа до нього, в якому вона писала про якусь помилку і про те, що якщо вірити дурному анонімному листу, вона є позашлюбною донькою мого татка. Розумієш, вона й того пожовклого, стародавнього листа приліпила до свого послання МОЄМУ таткові. Та безсоромна нахаба ще й фотки свої йому прислала, і світлину своєї безсоромної, розпутної матері теж не забула відправити. Вона не повинна була цього робити. Вона не мала права очорняти мого доброго, щирого та світлого татка, якого я не збиралася ні з ким ділити, адже я його єдина донька і про інших мови бути не може.

– І що далі!?

– Далі я в соцмережах випадково здружилася з такою собі Анастасією Солодкою, яка згодом мені журилася, що чоловік має коханку, і через постійні нервові зриви бідолашна може лишити своїх дітей сиротами, адже нещодавно дізналася, що вагітна, а чоловік піде до коханки й забере все у неї. Навіть житла не залишить. Вижене з дітьми на вулицю. А коли зʼясувалося, що її і мій ворог – одна й та сама людина, ми вирішили зробити так, щоб вона більше не приносила іншим проблем. Від неї лише тільки біль та горе.

– І заради свого блага ти здатна послати людину на смерть? – не приховуючи відрази, із жахом в голосі запитав Матвій.

– Хороші, як ти кажеш, люди до чужого добра не ласі! – фиркнула Ліза.

– То ж приворот був як нагода!? – запитав Матвій. – Надя тебе просто переслідувала з першого дня?

– Так, ще до того, як ти мене заради неї покинув!

– Чудово ти приховувала емоції! – зауважив Матвій. – В тобі такий талант актриси пропадає дарма.

– Тобі не зрозуміти, адже в тебе таких проблем не було.

– Звісно, не зрозуміти – зітхнув Матвій. – В мене егоїзму куди менше, ніж у тебе!

– Ти не маєш права мене засуджувати чи зневажати!

– Так само як і ти не маєш права вирішувати кому жити, а кому – ні. Ти не Творець, і не суддя. Звідки ти взяла, що маєш право забирати життя в інших?

– Вона не тільки мені життя псувала! – прошипіла Ліза, яка б за інших обставин ніколи в житті не зізналася про скоєне жодній живій душі.

– Я не вірю власним вухам! – скрикнув Матвій та завів машину. – А якби я хотів докопатися до твоїх таємниць, то ти б мене так само прибрала б, щоб не створював проблем? – скоріш говорив, аніж запитував молодий чоловік.

– Не говори дурниць!

– То що було далі? – вчепившись міцно в кермо, чоловік зосередився тільки на дорозі, аби не бачити брехливі очі колишньої нареченої, яку ввесь час вважав майже святою.

– Ми знайшли виконавця, який зіпсував гальма в машині Надії. Ми хотіли просто додати їй проблем та знищити красу, якою вона завдавала шкоди оточуючим. Якби вона не гнала як дурна на чужій машині, то все було б нормально.

– На чужій? Що це значить? – Матвій відмовлявся вірити в почуте, але жорстока реальність била його дедалі сильніше.

– Я написала повідомлення Надії ніби-то від батька та попросила у меседжі про зустріч. Я відправила їй машину, на якій вона повинна була приїхати на зустріч з татком. Ну а в тій машині були завчасно пошкоджені гальма з виховною метою. Я хотіла як краще для себе, для Насті, та для всіх нас!

– Та ти просто благодійний проєкт! – вигукнув на все горло Матвій. – Лізо, як ти могла?

– Я хотіла як краще!

– Отримала своє краще? – дорікнув Матвій. – Тобі стало легше?

– Так, стало. – майже пошепки відповіла Ліза. – Тільки ненадовго! Поки та Надія не почала мене діставати навіть із потойбіччя!

– В яке ти ж її і відправила! – Матвій не хотів навіть дивитися в бік колишньої пасії, але в нього саме на неї була остання надія. Він вважав, що тільки вона здатна допомогти його Надюші повернутися до нього.

– Ну то йдемо!? – невпевнено спитала Ліза, ховаючи від Матвія винуваті очі, який заціпенів, мабуть, перетравлюючи отриману від неї інформацію, або боявся не застати свою примарну кохану в такому стані, в якому її покидав кілька годин тому.