9

Станіслав Солодкий збився з ніг розшукуючи молоду коханку, у якої напередодні розгорівся конфлікт із його, поки ще, законною дружиною Анастасією.

– Та ти мізинця мого не варта! – залетівши в офіс чоловіка, несамовито верещала дружина на молоду коханку. – Та я тебе засуджу, хвойдо малолітня! Ти в мене згниєш на нарах!

– Не сумніваюся, що ти на таке здатна! – підірвавшись з робочого місця, Надія вперлася руками в стіл, який видався для неї міцною опорою. – Яблучко від яблуньки недалеко впало! Ти така ж ненависна нікчема, як і твій татусь! – наблизившись настільки обличчям до обличчя суперниці, просичала Надія, що навіть відчула, як від Настиного дихання у неї розлетілося навсібіч волосся.

– Ти геть дурна! – відступивши крок назад, вже тихіше продовжила Солодка. – Не смій згадувати мого батька!

– Інакше що!? – сміливо кинула Надя. – Убʼєш мене так само, як твій предок убив мого тата!?

Очі Анастасії Солодкої помітно округлилися, а ядовиті слова, якими вона озброїлася перед походом до чоловікової коханки, розвіялися неначе ранковий туман.

– Та ти хвора на всю голову! – просичала Анастасія. – Але запамʼятай! – пригрозивши вказівним пальцем, дещо тихіше заговорила жінка. – Якщо він, усе ж, залишиться з тобою, ти про це гірко пошкодуєш! Я зроблю все можливе і неможливе для того, аби ти більше ніколи не змогла стати між нами із Стасом.

Станіслав Солодкий став випадковим свідком скандалу дружини та коханої коханки і пригрозив Анастасії, що лишить її ні з чим, якщо подібні вибрики повторяться. А наступного дня Надія зникла – ось так, без попередження та зʼясування стосунків. Стас не міг нічого з собою вдіяти і за час відсутності коханої став схожим на ходячу тінь. Він не міг змиритися з тим, що його кохана: щира, тендітна, ніжна, юна та пристрасна Надія отак його покинула, знаючи, що він ладен заради неї на все.

Надія справді спочатку закрутила роман зі Станіславом Солодким, аби хоч якось помститися за свого батька, але згодом відчула, що почала закохуватися в чоловіка, а це аж ніяк не входило в її плани. Так тривало до того моменту, поки на черговій конференції, на яку постійно її брав із собою до столиці Станіслав Олесандрович, Надія випадково не побачила його – широкоплечого, високого красеня з блакитними очима, який одразу ж, з першого погляду, заволодів серцем дівчини. З тих пір юна красуня неначе стала одержимою. Вона скрізь бачила його обличчя та стриману, білосніжну усмішку і не могла второпати: чому він не йде їй із голови. Матвій приїздив до їхнього містечка у справах, і робив це досить часто, адже фірма Солодкого ще й нелегально перегоняла з Європи вантажівки, які Матвій час від часу купував та легалізовував задля розвитку власного бізнесу.

Надія продовжувала жити в одній квартирі із Станіславом, вона як і раніше ділила з ним дні і ночі, сніданок і вечерю, ліжко і тіло, але вже не мала спільних мрій на майбутнє.

Стас здивувався, коли телефон Надії раптово замаячив, адже для її ж блага, він встановив на телефон коханої програмку, що відсліжувала місце перебування, але застосунок не працював, коли мобільний був вимкнений.

– Ну нарешті! – зрадів Стас та кинувся збільшувати геолокацію, яку видав телефон дівчини. – Я вже думав, що ти його кудись викинула, або спеціально розбила, дізнавшись про мою невеличку хитрість! – сам до себе говорив Станіслав Солодкий.

Побачивши, що місцеперебування телефона Наді в столиці, чоловік дещо здивувався, але не запанікував. Зібравши найнеобхідніші речі, він не звертаючи уваги на пізній час – 23:15, вирушив у дорогу. Для впевненості Стас виписав у блокнот адресу, де засвітився пристрій та перевищуючи швидкість помчав до пункту призначення.

Середина березня почала панувати так, як їй хотілося – під колесами розколюватися на безліч маленьких крижинок, свіжі кірочки, якими повкривалися, неначе простирадлом, прозорі калюжі, які протягом дня ніжилися на яскравому, теплому сонці.

Станіслав мчав не знати куди, але в його серці зажевріла надія на те, що вони з коханою будуть щасливими разом.

Матвій, отримавши дещо відреставрований телефон, не міг відірвати погляд від фотографій коханої. Він безсоромно заходив у її соцмережі та дивувався енній кількості шанувальників, які постійно коментували фото дівчини, освідчувалися їй та запрошували до ресторанів-кіно. Матвія дещо вибісила така поведінка кавалерів, але він заспокоївся, побачивши, що на жодну спокусливу пропозицію Надія так і не пристала. Заспокоїло Матвія і те, що він ніде не знайшов жодної фотографії коханої з хлопцем, жодної переписки, або натяку на те, що в неї хтось був. Трохи отримавши полегшення, що його кохана належить лише йому, молодий чоловік вже було зібрався обнишпорити інші куточки її потаємного життя, як у двері квартири нахабно подзвонили.

«Дивно, – подумав Матвій – майже друга ночі! Кого це там принесла нелегка в такий час!?»

Відчинивши двері, чоловік остовпів, адже побачив перед собою давнього, надійного партнера – Станіслава Олександровича Солодкого.

– О, Матвій! – здивовано протягнув Солодкий. – Привіт!

– Вітаю! Не очікував вас тут побачити, ще й посеред ночі! – розгублено проказав Матвій. – Яким вітром? – жестом запрошуючи незваного гостя до квартири, сміливо поцікавився господар.

– Та навіть не знаю, з чого почати! – замʼявся на місці, завжди упевнений у собі Стас Солодкий. – Моя наречена пропала майже чотири місяці тому. Всі мої спроби її розшукати виявилися марними, а тут раптом її телефон замаячив і я, записавши адресу, одразу ж приїхав… до тебе. – Стас здивувався. – Але це якась помилка. Мабуть, глюк у системі!

У Матвія закрутилася під ногами земля. Щеб пак! Мить тому, він був щасливий, що кохана, яку він бачив лише у видіннях та непритомною у комі, не належить більше тільки йому. Серце молодика зойкнуло, а в роті зʼявився гірко-солоний присмак розчарування, сплетений із відчаєм, розпачем та втомою.