7

Матвій розривався між бізнесом і Надією. Німець, який зміг заскочити по дорозі із семінару до хворої, сказав те саме, що й ескулап з мудрими очима: «Вірити в диво! А ще – вірити в краще, але готуватися до найгіршого!»

– Вона тримається за рахунок того, що має молодий організм та досить міцне серце, в іншому випадку – ми б із нею уже давно попрощалися. – Сказав інший світило медичної науки з Ізраїлю.

Не знаючи, як йому бути, і де ще шукати порятунку для коханої, Матвій точно знав, що не дасть згоду на відключення її від апаратів, адже всі медики були невблаганними і в один голос свідчили про те, що вона вже ніколи не стане такою, як була колись.

Дні змінювалися ночами, а в серці Матвія дедалі зухваліше розросталася туга, яка маленькими молоточками все вистукувала у скроні повторюючи: «Цього разу ти програв! Ти – програв!»

Коли Матвій схопився посеред ночі від страшного сну, то лише згодом допер, що йому снилося: уві сні Надя його звинувачувала в тому, що він погодився відʼєднати її від апарату, що вселяв її душі надію на довге та щасливе життя.

– Ні, я не робив цього! – виправдовуючись навздогін сну, зарепетував він.

Чоловік раптом згадав про розбитиий телефон дівчини, який забрав із її особистих речей та стрімголов побіг шукати його в шухляді тумби, куди його запхнув і зовсім забувся.

Молодик не дивився котра година, адже це все одно б його не спинило від дзвінка своєму знайомому програмісту, який підробляв у нього в офісі декілька разів на місяць, в залежності від ситуацій.

– Алло, Саня, привіт! – почувши хриплий, не пробуджений голос, защебетав Матвій. – Слухай, маю до тебе супер-термінову справу, виручай!

– Що, прямо посеред ночі?! – здивувався той, по-троху прокидаючись в процесі розмови.

– Питання життя і смерті, в прямому сенсі! – на повному серйозі сказав Матвій.

– Гаразд, ти знаєш де я живу! – позіхнувши в слухавку, Саня відключився, намагаючись не послати куди подалі свого гарного товариша і шефа в одній особі.

Матвій гнав нічною столицею не зважаючи на порушення правил дорожнього руху. Світлофори синхронно блимали поодиноким водіям своїми жовтими, байдужими очима, мовляв: «А робіть, що хочете!»

Березень цього року був напрочуд мʼяким як ніколи, бо навіть вночі дихав у привідчинене вікно автівки не морозним подихом, а теплим, весняним повітрям.

Налитий кровʼю, пузатий місяць поважно відганяв від себе кудлаті хмари, які надокучливо бажали його вгорнути у свої мʼякі ковдри, які приготували спеціально для того, щоб вислужитися перед своїм поважним володарем.

– І не спиться тобі, друже! – з порогу зустрів товариш Матвія.

– А ти з якого часу став спати ночами!? – всміхнувся Матвій, зачиняючи за собою вхідні двері квартири. – Чи не ти мені казав, що ніч створена для того, аби творити? От я і попіклувався про тебе – привіз творити! – Матвій дістав з кишені побитого смартфона та простягнув Сані. – Що скажеш?

– Виглядає так, ніби по ньому проїхалися чимось важким! Можливо, навіть не один раз! – почухав потилицю Саня. – При тому, що ніколи не шукаю легких шляхів, можу сказати, що відновити в цьому агрегаті інформацію буде непросто, але я спробую!

– Я в боргу не лишуся! – зрадівши пробурмотів Матвій. – Я не знаю, що робитиму, коли він не запрацює!

– Та чий же він врешті-решт!? – обережно поцікавився товариш.

– Однієї дівчини! – неохоче пояснив Матвій. – Вона у комі, а телефон – це єдиний шлях зібрати про неї хоча б якусь інформацію. Ну і можливість повідомити її рідним, що сталося. – від цих слів Матвієві аскомою звело зуби. Він розумів, що Надія жила своїм життям, у якому в неї були батьки, друзі, хлопець, а може, навіть чоловік! Ні, від таких здогадок хлопцеві аж перехоплювало подих і він не хотів більше нічого робити для того, щоб колупатися в її минулому, але егоїзм згодом відступав і хлопець починав мислити тверезо.

– Навіть, якщо і є жених, або ж чоловік, то влаштую йому дуель! – опинившись на вулиці, сказав молодий чоловік. – Просто так я її нікому не віддам!

Світало. Місяць опускався дедалі нижче, оголюючи соромʼязливі, кришталеві зорі, які зблідли через віддалення свого повелителя, який зовсім нещодавно пестив їх своєю золотавою усмішкою. Матвій підвів очі до неба та знесилено обперся на авто. Він знову й знову пригадував зустріч з дивною, юною примарною незнайомкою посеред нічної дороги і по його тілу вкотре пробігали мурашки. Це були нестерпно солодкі і водночас болісні переживання, які стали його дедалі частіше відвідувати після зустрічі з юною красунею.

«А що було б, якби я її не зустрів? Що б сталося зі мною, якби я так і ніколи в житті не відчув би справжнього, солодкого з пекучим присмаком кохання, яке несподівано увірвалося в моє і без того насичене життя?» – Матвій не знав відповіді на це питання, але точно хотів продовжувати відчувати те, що вже третій місяць жило в його серці, приживаючись з кожним днем усе краще й краще.

Не намагаючись впоратися із власними почуттями, молодик схопився та рвонув з місця. Не спиняючись на численних світлофорах, які продовжували мерехтіти жовто-гарячими кольорами, Матвій без перешкод дістався до лікарні, де перебувала його кохана. Знаючи всі ходи й виходи, молодий чоловік спокійно пробрався через чорний хід, яким користувався персонал клініки, та потрапивши сходами на потрібний поверх, відшукав найзаповітніші двері.

Надія лежала там само, але її вигляд змінився – бинтів стало значно менше, і обличчя та голова були вже звільнені від білосніжних повʼязок та пластирів. На тілі їх теж не лишилося, адже рани давно позаживали, а кості майже зрослися, і тепер вона вже не походила на мумію, а була прекрасною, сплячою красунею, яка тільки й чекала поцілунку принца, який от-от мав її оживити.

Матвій часто спав на стільці біля ліжка Надії, але ніхто крім персоналу про це не знав, та й навіщо було комусь тріпати про це язиком!

Торкнувшись долонею гладенького волосся коханої, яке напередодні разом з молоденькою, добродушною медсестричкою він заплів Надії у довгу косу, кольору пшеничного колосся, Матвій вдихнув запах коханої, вже такий знайомий та незабутній. Його не можна було перебити жодними ліками та препаратами, які літрами по трубках вливалися в тіло молодої жінки, яка, мабуть, не знала, що поряд знаходиться той, хто марить нею вдень і вночі, і ладен все віддати задля того, аби витягти її з цього безсвідомого стану, який замкнув її залізною брамою в темному, порожньому світі.