6

Матвій не знав радіти йому, чи плакати від того, що він знайшов свою споріднену душу й відчув це на інтуїтивному рівні, але… він не очікував, що їхня перша, реальна зустріч буде саме такою. Коли він дізнався, що дівчина із його видінь дійсно інує і вона жива, то ніч майже не спав, все думав, як справити на кохану незнайомку гарне враження і тут…

Матвій обережно наблизився до дівчини, яка навіть не здогадувалася про його існування, ба більше – вона ні про що не могла здогадуватися, адже мозок її не працював так, як і раніше, вона, ніби застрягла між двома світами: ще не там, але вже й не тут. Гіркий присмак ніжності, червоним перцем осів на язику чоловіка. На очах зʼявилася якась билина, і він, вперше в житті, прогнав непрохані сльози. Ні, Матвій не вважав наругою долі те, що його кохана постала перед ним в такому стані, він просто не знав, чи зможе якось допомогти їй вибратися з нього.

– Надія! – легенько торкаючись запʼястя дівчини, хлопець встиг відчути ніжність її шкіри, не дивлячись на синюватий колір та підключену крапельницю.

Відшукавши очима в палаті стілець, Матвій поспішив підставити його до ліжка коханої та присівши, ніжно торкнутися її руки.

– Я знаю, ти вважаєш мене божевільним, але я покохав тебе з першого погляду там, на дорозі, де зупинила мою машину, а потім раптово зникла. Хоч твоє обличчя повінстю забинтоване і я споглядаю лише на закриті повіки вкриті густими віями, але це не робить тебе менше привабливою, повір! – Матвій запнувся, не знаючи сам, що на нього найшло, і чому почав говорити з дівчиною, яка його не чула. – Ти перевернула мій світ, вдихнувши в мене життя, справжнє життя, розумієш! Я до зустрічі з тобою, наче й не жив, а просто існував у цьому світі, кудись постійно поспішаючи, щось собі постійно доводячи. І довів – без кохання людина не живе, а просто існує. Але тепер все буде інакше, адже я знайшов тебе. Або ж, правильніше, це ти мене знайшла та витягла з полону рутинних, сірих буднів. Надія… – він запнувся, знову поглянувши на заплющені повіки дівчини, яка лежала перед ним, ніяк не реагуючи на слова. – Не даремно ти маєш таке імʼя, а отже ти обовʼязково повернешся до нормального життя, хочеш ти цього, чи ні, але мусиш!

Монолог Матвія перервав лікар, який повернувся у палату так само несподівано, як і покинув її.

– Можете з нею більше розмовляти, вона чує, просто не реагує на слова. Повірте, ми робимо все можливе й неможливе для того, аби повернути пацієнтку до нормального образу життя, проте, нам не вдається досягти жодного позитивного результату.

– Лікарю, ви сказали, що Надію не можна перевозити, але чому не запросити лікаря, який спеціалізується на таких хворих?

– А я по вашому на яких спеціалізуюся!? – обурився кремезний ескулап.

– Вибачте, я не хотів вас образити, в жодному разі. Я мав на увазі, що одна голова добре, але дві – значно краще! Можливо, ви знаєте спеціаліста, який би погодився глянути Надію та допомогти вам швидше повернути її до нормального життя.

– Маю знайомого, який живе й працює в Німеччині. Він спеціалізується на таких от, безнадійних випадках. Можна спробувати спитати консультації в нього, чи гляне він на нашу пацієнтку.

«Так чого ж ти досі, мудак, не спитав!?» – промайнуло в голові молодого чоловіка, але подавивши емоції він сказав:

– Спитайте, якнайшвидше, будь ласка, адже кожна хвилина на вагу золота! – пожвавлено констатував Матвій.

– Так, але не обіцяю, що результат буде швидким та позитивним.

– Але й не відкидайте, що він буде позитивним! Прошу, не тягніть резину! А давайте я зателефоную вашому знайомому просто зараз!

– Ні, це зайве! Обіцяю, що сьогодні ж з ним звʼяжуся. Але, може виникнути проблема, скажімо, фінансового характеру, адже… – лікарю не вдалося завершити думку, як його перервав Матвій.

– За це не хвилюйтеся! Нехай фінансовий бік медалі не спиняє вас у намірах запросити спеціаліста з Німеччини.

– Але, майте на увазі, що приїзд спеціаліста зовсім не означає, що результат лікування буде позитивним. Він приїде, якщо, звісно приїде, просто на консультацію.

– Так, це зрозуміло! – відповів Матвій знаючи, що надія на порятунок коханої, все ж, є.

З дозволу кремезного, молодого лікаря з розумними очима, якого поза очі Матвій назвав «Громило», не поцікавившись іменем, новоспечений «наречений» поспішив до офісу, не дивлячись на те, що була субота. Молодик хотів вирішити деякі справи з замовниками самостійно, не покладаючись на зама чи юриста, та у власній прийомній зіштовхнувся зі своїм потенційним тестем, Олександром Олексійовичем Макаренком.

– Я вже зачекався на тебе, зятю! – саркастично кинув той, не приховуючи роздратування.

– Не чекав вас власною персоною у своєму забутому Богом офісі. – з насмішкою відповів молодик.

– Ти мені тут не глузуй! – наказовим тоном звернувся Олександр Олексійович.

– Ви, звісно, вибачте, але майте повагу та стриманість, і не вказуйте, що мені робити в моєму ж офісі.

– Слухай ти, гад, – схопивши Матвія за комір куртки, просичав Макаренко. – Я тебе попереджав, що якщо образиш мою єдину доньку, то гірко про це пошкодуєш? Обіцяв!?

– Слухайте! – відштовхуючи Олександра Макаренка, грізно заявив Матвій. – Приберіть свої руки та не погрожуйте! Якщо такі методи діють на ваших конкурентів та підлеглих, то я не належу до жодної з цих категорій, і ваші залякування мені, як собаці пʼята лапа, це ясно!?

– Слухай, розумнику, якщо ти не перепросиш у Лізоньки та не повзатимеш перед нею на колінах вимолюючи прощення, я тебе розмажу, як бридкого слизняка. Я ніколи не приховував, що не в захваті від тебе, голодранця, але як ти посмів змусити мою єдину дитину ридати – незрозуміло.

– Я не кохаю її! – прямо відповів Матвій. – І чесно сказав їй про це. Чи ви хотіли б, щоб вона жила з людиною, котра до неї абсолютно байдужа!?

– Слухай, ловелас, я не знаю, якою ти там хвойдою захопився, але даю тобі три доби на те, аби ти пішов каятися до Лізи. Якщо ти цього не зробиш, то дуже про це пошкодуєш! Я тебе знищу!