Того зимового вечора Матвій повертався з тривалого виснажливого відрядження неначе вижатий лимон. Під шинами легенько хрустіла снігова ковдра, яку напередодні прикував до нового шосе тріскучий мороз, а на капоті відбивалися промені лінивого місяця, який неохоче визираючи із-за хмар, намагаючись заспокоїти поодиноких водіїв своєю присутністю.
Звернувши увагу на екран смартфона, який засвітився після нетривалого вібросигналу, Матвій побачив, що йому тефонує Ліза і відчув, що не хоче зараз чути її голос...чи-то втома, чи-то довготривалі перемовини так вплинули на нього, але молодик зрозумів, що окрім звички та гарного сексу його з цією чудовою дівчиною нічого не зв`язує.
«Ні, це просто якась нісенітниця – подумалося йому – просто втома та занепад сил! – намагаючись вбити в голову протилежне, подумки вів із собою монолог Матвій. – Ми вже оглянули новобудову і визначилися на якому поверсі будемо купувати квартиру. Ми будемо влаштовувати спільне життя та попри все будемо щасливими!»
Так впевнено згорнувши всі розставлені не по поличках думки, Матвій вкотре поспішив переконати себе, що кращої партії, аніж його наречена йому не знайти.
Добра, гарно вихована, розумна, красива від природи та безмежно з ним люб`язна дівчина, терпляче чекала, коли ж її наречений все ж покличе її під вінець, але попри три роки проведені разом, він усе ніяк не міг наважитися на такий відповідальний крок, хоча рік тому офіційно попросив руки у її батька.
Матвій старанно протирав очі та бризкав у обличчя прохолодною, мінеральною водою, адже сон пробивався до нього крізь броню міцної кави та спеціальної зарядки «анти-сон.» Раптом трапилося те, що змусило його остаточно прокинутися. Перед його машиною звідкіля не візьмись з`явився образ, чи-то була справжня дівчина в легкій літній сукні. Вона граціозним підйомом руки зупинила машину та навіть не поворухнулася, коли блідо-блакитний «Nissan» загальмував прямо біля її ніг. Матвій не одразу наважився вийти з машини, адже при світлі фар дівчина здалася йому, м`яко кажучи, дивною. Літнє плаття, легкі білі туфлі без підборів та джинсова куртка молочного кольору – це все, що було на ній вдягнуто в двадцяти градусний мороз-тріскун. Ще більше Матвія здивував той факт, що навколо не було жодного житлового будинку в радіусі десяти кілометрів, а лише гори та невеличка річка з доволі стрімкою течією.
Незрівнянна краса молодої дівчини на якусь мить змусила його серце забитися швидше, а її довге, золотаво-пшеничне волосся з природними завитками, робили юну красуню ще більш спокусливою та недосяжною.
Тільки-но зібравшись із силами Матвій наважився відкрити дверцята авто, як вийшов на вулицю і остовпів – перед ним не було нікого, лише десь угорі тихо завивав вітер, жбурляючи в молодика дрібненькими сніжинками.
Спантеличений хлопець не зміг оговтатися від потрясіння, тому оббіг навколо машини навіть зазирнув під неї, ніби незнайомка могла сховатися там, і зазнавши фіаско повернувся до водійських дверцят, відкривши які, вкотре візуально огледів місцевість та закричав:
– Дівчино, ти де?!
Але у відповідь отримав чергове завивання вітру, який, ніби насміхаючись над молодим чоловіком, з такою силою жбурнув йому в обличчя свіжу порцію сніжинок, що Матвієві аж перехопило дух.
– Ау, білявко, ти куди зникла?! – не втрачаючи надії ще раз побачити наївне, миле личко, закричав молодик, але й цього разу вона не відгукнулася та не з`явилася перед ним.
Нарешті сівши в машину, Матвій знову вмився холодною водою, але не наважився зрушити з місця. Охоплений неочікуваним видовищем, він не міг збагнути, що з ним відбувається на даний момент. Перед його очима вперто стояла незнайомка та усміхалася, дивлячись прячо йому в вічі.
– Ні, ні, це якась чортівня! – загорлав молодик та стрімко натис педаль газу.
Навігатор показував, що до міста лишилося якихось п`ятнадцять кілометрів, але йому, чи не вперше в житті, не хотілося так швидко в`їжджати у свій мегаполіс, без якого він не уявляв власного життя.
Борячись із безліччю протиріч своєї душі, Матвій гнав з того місця де побачив привид, примару, чи ще якусь чортівню, яка дивним чином за которкий проміжок часу змогла на нього дивно вплинути. Він бачив її перед очима – цю нестерпно-прекрасну посмішку та пшнично-золотаві локони, що спадаючи з плечей досягали самісінької талії.
Матвій не знав, яким саме повинно бути кохання, але точно знав, що повязано з якоюсь магією, або хімією. Але ж, чорт забирай, не в примару, яку бачив від сили пару хвилин, йому судилося закохатися!
В`їжджаючи в місто Матвій видихнув, адже тепер його нічне марево зникне, а яскраві, міські вогні не дозволять нахабі знову до нього наблизитися. Так, мавки і різні міфічні істоти живуть у лісах, на луках і, навіть на певних ділянках доріг, таке чув свого часу молодик, але пропускав інформацію крізь вуха, бо звик довіряти лише фактам, а не чиїйсь хворій уяві! Але фактом була та тендітна красуня перед його машиною, посеред безлюдної дороги, яка тепер не давала його думкам спокою. Чи це все ж таки йому здалося, а насправді він просто на мить задрімав?
Молодик зайшовши до квартири жбурнув ключі на журнальний стіл та як-ніяк скинувши черевики поплентався на кухню. Електронний годинник показував 2:37 ночі, і чоловік тяжко зітхнув, згадавши, що в нього о восьмій ранку чергова зустріч з діловими партнерами. Сам не знаючи чому, тієї миті Матвій зиркнув у вікно та обомлів: у відблиску кришталево-чистого скла він побачив усміхнене обличчя з довгими, золотаво-пшеничними локонами. Він онімів та не знаючи скільки стояв неначе зачарований, вдивляючись в ідеальні риси прекрасного обличчя.
– Хто ти? – раптово прошепотів Матвій, сам не знаючи, як його губи зрадливо видали ці слова.
Ніби відповідаючи на це питання питання, незнайомка зникла так само несподівано, як і з`явилася у віконному відображенні.
Матвій відчув, як його щось кольнуло в самісіньке серце і, чи не вперше в житті, злякався, так, саме це відчуття він переживав у поєднанні з чимось новим та незвично прекрасним, раніше невідомим та недосяжним для нього.
#2702 в Різне
#1142 в Містика/Жахи
містика та кохання, кохання з першого погляду, випробування долею
Відредаговано: 12.03.2023