Розділ 7. Мітка без дозволу

---

Ранок був несправжнім.
Світло ламп у коридорі гасло і блимало, мов не витримувало напруги. Аліса йшла до свого блоку, ще не усвідомивши повністю, що вціліла. Її тіло нило, у грудях — важкість. На зап’ясті світилася тонка лінія — як від опіку, але не шкіра, а сама магічна структура. Наче її позначили.

У кімнаті чекали. Кураторка факультету, ще двоє старших наставників, і — незнайомець у сірому.

— Панно Воронова, — голос наставниці бринів холодом. — Ви були помічені в забороненій частині Академії. Одна.

— Я… — вона на мить запнулася, — я не була одна. Там був Клен Тарґіс.

Погляди змінилися. Ледь помітно, але один із магів — той у сірому — щось занотував.

— Цей курсант… зник учора ввечері. Ви стверджуєте, що були разом?

— Я не стверджую. Я бачила його. Він кинув амулет у спіраль… а потім зник.

Усі мовчали. Хтось зітхнув. Наставниця підійшла ближче, обережно оглянула її руку. Зморщила лоба.

— Це мітка. Але не наша.

Алісу тимчасово усунули з практичних занять. Офіційно — "для стабілізації арканічного поля після контактного прориву". Неофіційно — її підозрювали. І ніхто не казав цього вголос.

Єдиним, хто з’явився — був Ісар. Увійшов без стуку, як завжди.

— Тебе перевірятимуть. І не лише куратори.

— Я нічого не зробила, — кволо відповіла Аліса.

— У цьому й річ. Мітка накладена без твоєї згоди. А це означає — тебе вибрали. Але не Академія.

Він підійшов ближче, і в його голосі більше не було суворості. Лише втома.

— Ці сили… вони старіші за будь-які правила. Якщо хочеш вижити — не покладайся на них.

— А на кого покладатися? — обережно спитала вона.

— На себе. І, можливо, трохи… — він затримав погляд, — на мене.

Це було майже ніжно. Майже. Але цього вистачило, щоб у грудях у неї зрушилося щось тепле.

Уночі Аліса знову чула шепіт. Тільки тепер — не лише з-під землі. Він був у кімнаті.

Коли вона відкрила очі, над її ліжком ледь виднівся той самий знак. Спіраль.
Він світився... зсередини її долоні.