Розділ 4. Ті, що спостерігають

---

Після Посвяти Алісу наче переслідувала невидима тінь. Кожен її крок супроводжувався дивними звуками — ніби кроками в іншому ритмі, ніж її. Вітер шепотів речі, яких вона не розуміла, а тіні здавались занадто щільними.

В Академії почали зникати речі. Спочатку — дрібниці: перо, амулет, рукопис. Але потім — зникла одна з адепток. Ректора повідомили про це таємно, без шуму. Офіційно її перевели до іншого філіалу. Але Кеа бачила, як її — Ліру — вночі виводили без свідомості, а її тіло ніби провисало, як маріонетка.

— Ти це бачила? — Аліса хапала подругу за руку. — Більше ніж бачила. Я відчула... порожнечу. Вона була мов скафандр без людини всередині.

Викладачі уникали розмов про зникнення. Один з них — професор Еміл Ларет, який викладав "Історію Магічних Конфліктів", почав поводитись дивно. На заняттях губив думку, іноді говорив мовою, якої не знали навіть старшокурсники. Його очі ставали скляними, коли мова заходила про Орден Мороку.

Аліса почала стежити. Вона бачила, як Ларет щовечора зникає у західному крилі, що офіційно закрите на реконструкцію. В одну ніч вона пішла за ним. І побачила: старий портал. Активований. Професор стояв у центрі й говорив до когось... або чогось. Голос звучав не його. Ніби його тілом розмовляла інша істота.

Наступного ранку її викликали до Департаменту знову.

— Вони активні. Твоя присутність спровокувала рух. — Ви сказали, що я — приманка. А я кажу — в мене є ще одне прохання. — Яке? — Дайте мені доступ до західного крила. Я маю побачити, хто ховається у цій академії.

Вони обмінялися поглядами.

— Добре. Але з тобою піде агент. Новачок. Хочемо подивитись, як ви працюєте разом.

Аліса стисла щелепу. Усе, що вона знала про світ — розсипалося. Але новий світ вимагав рішучості. І вона її знайшла в собі.

Інколи, аби вистояти, треба перетворитись на ту, ким страшно було бути.

> Морок знає твоє ім’я. Тепер прийшов твій час дізнатись його ім’я теж.

---