Розділ 2. Академія Арканії

---

"Я сподівалась, що страх мине. Але він просто навчився мовчати."

Академія Арканії

Алісу вели довгим кам’яним коридором. Стіни були гладкі, мов поліровані, а на поверхні — рельєфи, що рухались. Малюнки оживали під дотиком погляду: маги, дракони, зірки, вікна в інші світи. Академія жила. І стежила.

— Не озирайся часто, — прошепотіла Кіа, — ці образи запам’ятовують тебе. І згодом можуть повернутись у снах.

Аліса нічого не відповіла. Її мозок все ще переварював факт: вона не на Землі. Взагалі.

Велика Зала Зізнання

Там її вже чекали. Близько десяти осіб у темно-синіх мантіях — вчителі. Кожен мав інший герб. У центрі — струнка жінка з жовтими очима. Директорка академії, магістр Таллія Вельтор.

— Вітаємо у світі Вільваріум, Алісо Воронова, — промовила вона. — Ми чекали на тебе.

— Ви... знали, що я з’явлюся?

— Ми знали, що прибуде одна з тих, хто чужа, але зв’язана. Що саме ти — стало ясно тільки зараз.

У голосі директорки не було ні тепла, ні ворожнечі. Лише нейтральна влада.

Правила Академії Арканії

Алісі дали невеликий сувій, який одразу ж сам розгорнувся й зачитався голосом:

Правила виживання в Арканії:

Не залишай свою вежу після сьомого удару годинника.

Ніколи не озирайся у дзеркала між трьома і чотирма ночі.

Якщо чуєш дзвін, а ніхто більше — тікаєш.

Ім’я своєї магії не озвучуй вголос — тільки ментально.

Не торкайся істот без очей. Вони не безпечні.

Якщо зник твій сусід по кімнаті — ти мовчиш. І чекаєш.

— Це… жарт? — прошепотіла вона до Кії.

Кія не відповіла.

Звикання

Дні тяглися, мов густий мед.
Аліса почала відвідувати перші лекції: Магія Рівноваги, Природна Енергія, Внутрішній Вогонь. Їй було важко — не розуміла термінів, символів, енергії.

Але вона вчилась.
Її магія проявилась у вигляді тонкого туманного потоку, що реагував на емоції. Вона не керувала ним — але він захищав її.

В кімнаті з нею жила Іріс Грей, смішлива і довірлива . Вони швидко стали друзями.

Інші адепти — різні:

Райден — красень-арканіст, серйозний, ніби з гравюри;

Селін — мовчазна дівчина з прокляттям на голосі;

Марко — балакун, який одного разу заснув на хмарі й потрапив на дах Академії.

Увечері хтось влаштовував таємні чаювання, інші — магічні дуелі. Світ був чужим, але потроху ставав її.

Посвята

На шостий день у лісі за академією відбулася Церемонія Вводу.
Темна ніч. Срібний місяць. Кожен новий адепт мав пройти крізь Арку Прозріння — стародавній портал.

Коли Аліса ступила крізь неї, їй на мить здалося, що світ замер. Потім вона побачила… себе. Але старшу. Сумну. І самотню.

— Не довіряй тому, хто найменше доторкається до тебе. Він — не той, ким здається.

Вона вийшла з Арки тремтячою. Ніхто інший таких видінь не мав. Іріс побачила поле квітів. Райден — меч. Лише вона — себе в іншому часі. Саму.

🕯️ Загадкові новини

Через два дні зник один із студентів другого курсу — Тео Лундар.
— Пішов у бібліотеку й не повернувся, — казали.
— Його ліжко залишилось холодним, — шепотіли дівчата.

На стіні в його кімнаті з’явились слова, написані кров’ю:

«Тінь завжди чекає. Особливо на тих, хто світиться зсередини.»

Аліса не спала всю ніч. Її туманна магія крутилась коло рук, ніби знала, що щось наближається. В дзеркалі — на мить — вона побачила постать з каптуром. І почула голос:

— З тобою почалося. І з тобою все скінчиться.