Продовження 2 частирни

Я не пам’ятаю щоб настільки страх володів моїм тілом, мені було так лячно лише раз, не тоді коли я померла, не тоді як я залишилася сама. Лише раз в глибокому далекому минулому. Я ходила в третій клас, друзів в мене не було, тому однокласники постійно ображали мене. Так одного разу після фізкультури, коли ми були в роздягальні всі раптом вийшли, я залишилася сама гордо в самотності переодягалася, та наступної миті світло зникло, дверцята закрилися. Я опинилася в суцільній темряві, одна закрита. Кричала, але ніхто не чув мене знайшли в кінці дня, лише через те що хтось з учнів проговорився в коридорі іншому. Я сиділа в кутку обіймавши свої коліна і мовчала. Тоді я була налякана настільки що наступного дня відмовилася йти до школи. Мама перевела мене в іншу, наступного року. Цього разу моя шкіра зблідла ще сильніше. Я і не знаю навіть тепер чого саме я так боялася, страх просто паралізував все моє тіло. Раптом в голові позаду, десь коло затилку все почало пульсувати, я відчула біль таку сильну наче голову проломило щось. Пекло, ломило та свердлила в середині все. Перед очима постав мій труп. Вулиця зникла і я появилася в театрі, на сцені нахилившись над тілом.
- Ви помилилися,
- Ні, зовсім ні, Інна, ти не сховаєшся від мене ніде,- мовив чоловік не зводячи очей з мене. Джоржано встав заступивши собою мене. Хлопець відважився доторкнутися до чоловіка, але той різко відсахнувся вбік. Голоси чоловіків та й самі вони були наче в іншому світі, я дивилася на них як з телевізора. Тоді мою руку хтось схопив, наступної миті хлопець промовив.
- Міра ходи,
- Ніде, те що ти в цьому – він фиркнув, . – ..Тілі…. Від демона ніхто не сховається.- гаряче крикнув в нашу сторону демон.
- Міра,- крикнув Джорджано. Наступної миті я просто відчуваю що провалюсь в нікуди. Я чи моя свідомість просто посеред вулиці впала в чорноту.
Я Інна, Інна, не потрібно забувати про це. Коли я почну забувати хто я така насправді, не тільки тіло моє помре. А зникне те що інші називають душа, так я починала думати. І в цьому був якийсь сенс, якщо і справді існує душа тоді вона не мозок запам’ятовує все, пересилає голові імпульси та ми згадуємо ким були. Навіть є випадки коли люди згадують своє минуле життя, я ж не минулому житті, а в теперішньому. Душа запам’ятовує все, біль, радість, страхи, душі інших людей.

Минув десь тиждень після того як демон з’являвся в останнє. Я розплющила очі від жаху який пронизав все моє тіло, повернувши голову в бік я зупинилася на фотографії яка стояла на комоді. Підняла очі на стелю. Вона така порожня як і я. Усе заплуталося сильно, я мала йти в театр зустрітися з Анною. Яка вийшла на світ за останній місяць вперше. Моя цікавість до балету почала вгасати, чого раніше я не відчувала. З тим відчуттям, я все більше заглиблювалася в інше чуже мені життя, я не забуду кожну мить того як жила. З голови не йшли слова про другий шанс, люди так постійно кажуть, але що вони мають на увазі під цим другим шансом. Я знову закрила очі, тільки цього разу їх притиснула, і знову різкий біль в голові змусив мене відкрити їх.
Вставати не хотілося. Декілька днів тому я змусила себе переїхати від того дому де проживала Міра. Я зняла на ті копійки які Міра мала, невелику однокімнатну квартиру в бідному районі, тепер добиратися до центру міста приходиться кілька годин в метро, чи на автобусі. Та за цей час я можу побути сама і подумати.
Любила самотність коли жила сама, тепер же не чувши по стороні голоси до яких я звикла, було навіть дивно прокидатися в суцільній тиші. Вона нагадувала смерть. Від тоді як я почала цікавитися нею, я знаю що говорити таке тупо, але як мало ми знаємо про життя, так само мало ми знаємо і про смерть, хоча вони завжди ходять поряд. Я нарешті підвелася з ліжка встромивши очі в фотографію себе справжньої. Підійшла доторкнулася до неї, і просто поставила в низ. Я вже ніколи не повернуся до свого тіла, воно вже давно почало гнити, слизькі тварини вже поглинають шкіру, з очей залишилися лише дві дірки. З того що я колись жила залишився лише надпис на хресту, і так зникла та яку знали як королевою балету. Та після смерті всі ми стаємо ніким.
Цього ранку мені не хотілося покидати квартири, я відчувала якийсь не спокій. Та сьогодні назначена зустріч з Анною, в актовому залі театру.

- Міра,- почула я за спиною, і одразу чиїсь руки обійняли мене з заду.- як довго ти не появлялася в театрі, я вже скучила, твої екзамени закінчилися?,- ще міцніше притиснувши запитав голос незнайомки. Я повернулася вирвавшись від обіймів, не люблю коли так зі зненацька мене накривають емоціями. Я жила в сухому світі, де навіть коли ми сварилися з Андрієм, ми робили це без всяких зусиль. Мене не обіймали ось так міцно вже багато років, якщо чесно я вже забула як це відчувати що тебе просто люблять. У своєму новому житті, я вже відчувала це майже кожного дня.
- Міра, яка я рада тебе бачити,- черговий напад обіймів. – ти прийшла на постановку Жезель? – я кивнула не знаючи що відповісти. Дівчина здавалася знайомою, але пригадати як її звати не могла. Зі сторони дверей почулися голоси, і дівчина встала сторону, коло мене, у дверях появилася Анна, коло неї йшов Джон. Здається не одна я була здивовано побачивши його, він зовсім не змінився з останнього разу коли ми бачилися.
- Привіт усім, - він пахнув рукою, оглядаючи кожну з дівчат,- знаю, ви всі здивовані побачити мене тут, я наче під слідством. Так мою вину довели, Інна померла випадково, - мене наче тряснуло, випадково кажеш. Дівчина поряд наче нічого не помітила продовжила стояти спокійно. – Нам усім шкода що таке сталося, але люди кожен день помирають, і після її смерті театр став популярним місцем, але лише тому що всі хочуть поглянути на ту саму сцену.
- Дівчата, ви прийшли сюди тому що ми збираємося поставити нову виставу, сцену вже відреставрувати, тому на ній можна вже репетирувати. Цього разу ні яких важких фонів, все буде намальоване на тканині. Кожній з вас, я дам сценарій, на ньому є ваше ім’я, і роль. Вистава не є довгою та важкою, ми її ставимо лише тому що глядачам потрібно щось дивитися. Примою буде американка, Анна вона приїхала сьогодні.
Вона говорила про Ану Фрей. Балерину з якою ми зустрічалися на одній з вистав, вона грала в нашому Київському театрі разом зі мною два роки тому. Я не могла повірити що доля знову нас з’єднала, якщо я права вона буде грати на пару зі своїм чоловіком Філіпом вони як не розлий вода, постійно грають обоє. Ходять чутки що ні вона, ні він не будуть погоджуватися на гру якщо другого партнера не буде. Цікаво навіть подивитися на того Фліпа, чи змінився він за ці роки. Тоді два роки тому він був наче елегантний двадцяти восьмирічний чоловік, з фігурою кена.
Я чекала надіялася побачити його, як відкриваються дверцята і вони обоє заходять. Та в гримерку зайшла Анна, за ці роки вона зовсім не змінилася, стала ще стрункішою. Жінка відкинула в бік свою густу чорну косу, провела дівчат поглядом. І сіла на крісло поряд, відкривши шухлядку.
- Привіт, ви ж Анна так??- запитала я повернувшись до неї.
- Так,- відповіла вона продовжуючи дивитися на своє відбиття, що вона хотіла в ньому знайти?
- Ми такі раді що зіграємо з вами в одній виставі, це велика честь для кожного з нас.- продовжила говорити я, та Анна навіть не поворухнулася що мене сильно почало дратувати. – Ти взагалі не збираєшся щось казати, - крикнула я розсердившись, чи всі прими такі пихаті.
- Я!
- Ми привіталися, а ти навіть не сказала привіт дівчата я Анна гратиму Жизель – вона лише поглянула на мене. Нічого не сказавши усміхнулася. Встала зі свого крісла і вийшла. Все так, як було два роки тому, в один момент вона також заявилася в гримерку, але в мою бо була напарницею по сцені, я була її фанаткою до цього. Крім себе захоплювалася ще й нею. Ми ж були однолітками, але вона повелася так наче була королевою вона, а не я. Було важко грати на одній сцені. До того ж вона страшно ревнувала свого чоловіка Філіпа, цікаво ж де ж він сам. Я чула щось таке кілька місяців тому що Філіп на виставі в Мюнхені залицявся до молодої балерини Брі Тенер чи як. Якщо Філіпа не має в театрі значить вони розійшлися. Я пройшла по кімнатах, та не зустріла його, може він в готелі, у порівнянні з пихатістю Анни він був доволі дружній. Тоді два роки тому дві королеви не могли бути на одній сцені, цікаво як Ілля ще зміг поставити балет, і відбувся виступ з трьох актів. Тепер навіть в одній кімнаті з нею було нестерпно знаходитися.

Я не збиралася йти до храму, і як опинилася в цій розмальованій будівлі навпроти театру і досі смутно пам’ятаю. Як себе пам’ятаю ніколи б не прогуляла репетицію. Та цього разу, я йшла в кав’ярню коли відчула що за мною хтось йде. Я різко завернула в інший бік та перебігла дорогу, на моїй дорозі було кілька кафе один магазин і храм. Я вибрала церкву. Зайшовши до якої я відчула якийсь смуток. Горіли свічки, купа лавок які стеляться вздовж дороги яка веде до вівтаря. Архітектура не тощо в Софіївському чи Михайлівському соборах, в моїй рідній Україні. Я сіла на задню лавку, повз мене пройшла жінка поглянувши на мене. Вона збиралася так собі й пройти повз та раптом зупинилася в кількох метрах від мене. Вона появилася наче з під землі, хвилину ж тому її ще не було в церкві і дверей ніхто не відкривав.
- Якщо ви на службу тоді вона буде лише за три години, чи можу ви до отця?- Мовила вона з акцентом, я оглянулася переконавшись що храм порожній.
- Я,- мій голос відбився по стінах храму, через що стало лячно, я знову повернула голову в бік.
- Якщо вже прийшли можете поговорити можу вас якісь проблеми, я саме йду до нього, можу пропустити вас.- це був шанс якого опускати не можна було. Я знову повернула голову до виходу, і подивилася на маленькі дверцята що вели до якоїсь кімнати. Не думаю що щось може статися через одне питання, не приймуть ж мене я божевільну. Не хотілося знову би потрапити в клініку. Я підвелася, спершу невпевнено, тоді зробила кілька кроків в перед і просто пішла. Я відкрила двері як завжди це робила без запрошення, та стуку. Чоловік сидів за столом на якому горіла свічка поряд була Біблія. Він різко повернув голові в бік, подивившись на того гостя хто так без запрошення зайшов.
- Доброго вечора, чим можу допомогти? – мовив підвівшись.
- В мене є питання, я не збиралася заходити, але ця жінка в холі, вона сказала що я можу у вас щось спитати. - Чоловік ще раз поглянув на мене дивно, округливши очі, він підняв підсвічник на якому іскрилася догоряючи свічка, до гори. І чому ж не включити звичайне світло, це ж було б на багато зручніше. Він пройшов повз мене до відкритих дверей, я ступила за ним.
- Яка жінка? В такий час храп порожній, я лише в ньому є. Ніхто до мене не заходив.- мовив він подивившись на мене. Мені стало якось ніяково, вона ж пройшла повз мене і зупинилася. Тут до мене дійшло, вона мала зупинитися і сказати мені про те щоб я зайшла. Вона була не справжньою людиною. А може з тих про які водяться в таких місцях. Не хотілося вимовляти що вона дух, від цього мурашки ставали дибом, демон тепер це й привид.
- То чому ви тут, ви хотіли щось сказати чи в на сповідь.
- Ні, я,- знову не знала що відповісти. Чоловік знову округливши очі чекав якихось пояснень. Я ж навіть не знала що відбулося кілька хвилин тому. Спокій ні як не хотів приходити, я відступила назад, лише поглянувши на чоловіка. Вагалося питати не питати.
- То у вас є питання?- запитав він, чекаючи відповіді оглядав мене. Так я була дивно одягнута в пачці під плащем, та чоботах,
- Так, - я закусила губу.
- Питайте, ви ж не випадково зайшли сюди, - він знову подивився на дивний одяг і усміхнувся,- ви з театру навпроти?
- Напевно, так, - відповіла я коротко.
- Я чекаю,- продовжив чоловік.
- Декілька місяців тому дещо сталося. Чи може бути так щоб одна людина стала іншою за мить.
- Ви про що?- звівши свої брови в гору запитав чоловік.
- Ну, наприклад душа однієї людини могла потрапити в інше тіло. Я читала в езотеричних книгах, що це можливо, але дуже важко.
- Такі книги зовсім не потрібно читати, а ваше питання дивне я не розумію.- і справді було видно що чоловік нічого не розумів з того що я почала йому розповідати. Так наче мої слова були для нього іншомовними, а сама я прилетіла з Марса.
- Якщо тіло однієї людини померло, а її душа потрапила в інше, тіло куди поділася душа тієї хто відав своєї тіло.- мовила знову я, та отець зовсім нічого не розумів. Я й сама не розуміла як побудувати правильно речення.
- Продовжуйте, - мовив він за мить, присівши на лавку. Видно його зацікавило те що він зміг розібрати.
- Я здається померла, але якимось дивним чином опинилася в цьому тілі, я не божевільна, я все знаю про себе і нічого про цю дівчинку. Якщо ви подумали саме про це…- мовила я коли зупинилася.
- З точки зору науки це не можливо, але як ви жили до цього. Чи була в мене віра чи могли отримати від Отця другий шанс?- запив він кілька разів доторкнувшись до свого чоло, напевно зробив це випадково. Він говорив серйозно, не чекала такої реакції.
- Ні, я була зовсім не вірила, - відірвала я, священик скосив очі на мене, ще серйозніше чим до цього.
- Ця таємнича жінка вас послала правильно, може то приходив хтось з ваших рідних який хвилюється за вас. Вас давно хвилює питання і ви не знаєте що робити.- сказав він, а за мить, свічка догоріла і виблиснула останнє світло. – Подумайте може на тому світі хтось хвилюється за вас. – Який там той світ, про що ви говорите, я опустила очі до підлоги щоб часом не ляпнути зайвого. Ледве не гаркнула я любила, вкусивши свого язика.
- Це ж ясно, я втратила своє життя, і опинилася в чужому світі. – підняла я свій голос.- Крім цього якийсь божевільний знає про те хто я така насправді. Він називає себе демоном смерті. – священик зблід, я помітила як віск капнув йому на рукав балахону в якому він був. – Це правда другий шанс, але чому в цьому тілі?
- Вам потрібно зберегти віру, Бог вам дав шанс на інше життя про таке мріють тисячі людей, але він вибрав вас, значить йому щось потрібно від вас. Просто так нічого не відбувається, а про демона, - він вимовив це з якимось страхом.- Вам краще забути, не шукайте відповідей, я забуду що ви приходили до мене. Змиріться та просто живіть.- здається він подумав що я справді божевільна, його слова забути змиритися, як з цим можна так просто змиритися. Я чекала якихось відповідей, а отримала лише пораду жити так, як жити. Що за…
- Що?- мовила я коли в кишені куртки задзвенів телефон, він почав грати по всьому храму. Спершу тихо, а тоді все голосніше. Я потягнулася до плаща. Подивившись на чоловіка який вже йшов до своєї чорної кімнати. Відповідей я таки не отримала..