Частина шоста

...

Зіниці у Діани розширились, дихання призупинилося, серце стало повільніше стукати у грудях. На секунду свідомість стала пуста. Потім у її голову прийшла думка, що це її лиш здалось, що нафантазувала, проте вахтерша знову це сказала.

-Так брошка у тебе?

Діана відсунулась випрямивши осанку, вона з нерозумінням і  якоюсь пустотою дивилась на бейджик жінки де курсором було надруковано "Бурхонська Людмила". Раніше вона цього напису не помічала.

Людмила була абсолютно спокійна, ніби знаючи, що це колись мало статись, вона лишень дратувалась укопанністю Діани, яка нічого не розуміючи дивилась в пустоту. Людмила швидко вводячи поглядом по столі стала піднімати якісь папірці щось шукаючи, у її комірці був повний безлад. Вона дістала тонкий старий коричневий блокнот, і прилизнувши палець вирвала один аркуш. Вона швидко заводила по ньому ручкою і простягнула Діані.

-Адреса, моя адреса. Приходь завтра в пів шостої вечора і розберемся.

- Ее.

- Нічого більше, усе потім, потім. Давай, іди.

Людмила м'яко махала руками у бік сходів, показуючи щоб та пішла геть.

...

Діана старалась відігнати думки геть. Занадто багато навалилось на неї останнім часом. Вона почала перевертати сумку і шафу, в надії знайти альбом. Так, саме альбом. Діана дістала кісточки, вийняла коробочки з гуашевими фарбами, вирвала аркуш паперу, вийняла квіти із вази й стурбовано й водночас байдуже поклала їх на стіл, а воду з високої вази передала в склянку. Вона зробила це дещо незграбно, багато капель розбрискались по папері. Та її це не турбувало. За шафою стояв мольберт якого їй дали на користування в факультеті, Діана дістала його і поставила біля ліжка. Вона прикріпила булавками папір до агрегату, одна, друга, третя, четверта. Вона швидко стала водити по полотні пензликом, навіть не дивлячись у які кольори занурює кісточку. Її обличчя було на мокрому місті, скупі сльозинки котились по щоках. Відчувалось страждання. Руки швидко бігали по папері, різко перестрибуючи в склянку з водою, а через неї у фарби, інколи вона жбурляла зламаний пензель на підлогу замінюючи його іншим. Чим швидше вона це робила тим більше поту виступало на її чолі, тим більше серце вискакувало з грудей, тим швидше сльози перетворювались на річку. Здавалося вона зараз вибухне. Одна мить - мольберт в іншому кінці кімнати, бурдова вода на сорочці, склянка - в друзки. Осколки скла розлетілись по всьому приміщенню, в тому числі в щоку Діані. Сама ж дівчина впала на додолу, опираючись руками в підлогу. Вона мовчала. Лише злякано дивилась навкруги. Що вона коїть?! Вона дотоккнулась до щоки. Легенько відсахнувшись і вийнявши скельце з під шкіри вона викинула його подалі. Пульсуюча кров забруднила блузку. Від різкого руху з кишені щось випало. Щось схоже на залізне. Щось невелике і об'ємне закотилось під шафу. Діана не думаючи підповзла до шафи і засунула під неї руку. Навпомацки вводячи долонею по підлозі повної пилу вона дістала знахідку. Піднісши її до очей, Діана зробила ненависну гримасу і жбурнула брошку у вікно. Та воно було зачинене, і лиш з гуркотом вона відбилась від нього кудись до фарб. Діана немов рятуючи жертву від злочинця стала гупати по ньому ногою, вона декілька разів ухилялась відлітаючи на сантиметр далі, інколи промазувала Діана, донищуючи коробочку фарб, та скільки вона не била, нічого окрім зіпсованих кедів й окривавлених стоп вона не отримала. А на що вона надіялась?! На те, що зможе ніжкою, навіть і такою лютою, зламати міцний, якщо й не золотий то залізний сплав з коштовним камінням? Це було неможливо. Від утоми й безрезультатно Діана плюхнулась на підлогу і штурхнувши прикрасу почала кричати. Ні, навіть гарчати як боживільна. Після хвилинного реву вона відключилася. Впала на бік і дивилась на тей ненависний аксесуар, який наче глузуючи виблискував на сонячних променнях і споглядав як з неї виходять останні сили. Повіки робились важчими, а серце встановлювало свій ритм.

...

​​Навколо відчувався запах спирту, йоду і вітамінів. Чулось падання крапель і чиєсь важке дихання. Діана з острахом розплющила очі. Над її головою була біла стеля, а біля неї стояла крапельниця. Надворі сходило сонце. Отже був ранок. Вона пролежала тут цілу ніч і вечір. Вона злякано відсахнулась. Поряд з нею сиділа Влада, вона щось клацала в телефоні. Побачивши Діану вона когось затрясла. Це був Саша. Він сидів на підлозі опираючись в обгородження на ліжкові. Здригнувшись, він сонно подививсь на Владу а потім на Діану, на його лиці намалювалась злякана стурбованість. Він уже простягнув руки аби обійняти потерпівши, та Влада наче досвідчений лікар зупинила, показавши, що ще не можна. Вона з лагідною усмішкою звернулась до Діани.

- Дівчинко моя, як ти? Коли я тебе знайшла, я так перелякалася...це що, в тебе творчий кризис закінчився? Як твої рани, не болять?

Діана швидко доторкнулась до щоки, та їй заважав величезний інгалятор. Діана з питанням зиркнула на Владу.

-Ааа, це... Твоє дихання ніяк не могли врівноважити, то ти задихалась, то кажшляла не в змозі отримати кисень, то швидко вдихала повітря. Божеее... Діан, що ж це з тобою коїться? - Владине обличчя сповнилось жалю, а з очей, ось ось потечуть сльози.

Та хоч Влада і вирішила змінитись, та сентиментальності вона ще досі боялась, і не хотіла пускати таку жіночу слабкість.

Торкаючись до очей, вона встала із стільця, і сказала:

-Щось в око потрапило, зараз повернусь.

Вона відчинила двері і вийшла з палати.

Діана залишилась з Вашою наодинці.

-Я якраз телефонував до тебе, коли Влада знайшла тебе. Потім швидко приїхав на адресу. Ну Діааан, ти нас до чортиків налякала. А картина! - Влад повернувся, і дістав притуленого до лікарняної стінки невеличкого аркуша і з захопленням показав Діані. - Ти такий шедевр сама вигадала? Чесно, жоден митець з тобою не зрівняється, просто вауу.