Частина п'ята

Навіжена й далі дивилась на неї. Тепер вона ще й крутила брошкою не знімаючи її. Тепер вона ще й глузує з мене! Діана була в шоці, вона ніяк не могла дотумкати, що усі сни, усі видіння були через неї! Через цю маленьку дрібничку.

-Саш, відвезти мене додому. - Діана споглядаючи на нового друга благальним нетерплячим поглядом казала, - Чуєш? Будь - ласка, відвези!

-Ну гаразд, гаразд, -Саша стурбовано подивився туди де була ця жінка, хоч звичайно її не побачив, - що, ловеласа якогось побачила? - він сказав це з якимось прихованими ревнощами.

- Скоріше не найприємнішу знайому. Так тут недалеко, на цій вулиці гуртожиток, проведеш?

Саша кивнув.

Діана швидко зайшла в кімнату. Влади не було. Дівчина почала копирсатись у своїх речах, перевертаючи всі полички.

- Знайшла! - Діана з якоюсь радістю дістала брошку, тримаючи рукою біля очей, споглядаючи на неї немов на якусь важливу загублену річ.

Знайшла то вона її, проте що з нею робити не знала. Може викинути? Ніі, такого вона б собі не дозволила. Та все таки думка про те, що все це дурна вигадка, а все що з нею трапилось це лиш відповідь її організму на такий ось переїзд. 

- Нехай поки залишиться, - подумала дівчина та поклала брошку в кишеню. - За час переїзду я так нормально і не поїла, піду но я зварю собі борщику, а то бутерброди, батончики й яйця уже в печінках сидять.

...

Нещадні проміння сонця зацідили ударом Діанине обличчя. Вона ліниво обернувшись і ще більш закутавшись в ковдру щось неслухняно промуркала. 

- Не зараз мамо, ще п'ять хвилиночку... Га?! - Діана різко спохватилась і повернулась так, щоб було видно цілий периметр. Хто тут?! 

Діана стала в бойову позу і погрожуючи кроликом наче шпагою стала дивитись по сторонам.

- За, ти б себе бачила! Волосся наче в їжачка, очі заспані, а про те що ти в трусиках захищатись зібралась, я взагалі мовчу. Ахах!

Діана різко й сором'язливо впала на ліжко.

- Вау, то це ти?

Сьогодні влада мала незвичний вигляд. Блузка в горошок, пишна спідниця, миленькі туфлі і колосок!

- Хто рано встає, тому Бог подає!

- Еее, а куди поділась розумниця Влада? Ви кудись її заховали?

Влада трохи сором'язливо сіла поряд з Діаною.

- Знаєш, я вирішила змінюватись. Ці вечірки, ці прогули, знімати кавери о другій ночі уже приїлось. Я уже не одне заняття пропустила, так далі йти не може.

- О, мій, Боже! Ви точно не чужинець з планети Венера? Я щось вас не впізнаю, - Діана з потіхою й захопленням дивилась на Владу, такого від неї вона не очікувала.

Влада трохи розгнівано проте легенько штурхнула Діану.

- Я не жартую. Досить. І ти мені в цьому - допоможеш.

- Та добре, добре пані відмінницяяя, - Діана й далі по доброму глузувала з подруги.

...

Діані не йшла з голови Таня, чому не дзвонила, чому на пари не йшла? Проте вона вирішила якщо це через тей інцидент, вона її уникає, то в найгірші сни таку подругу. Та й взагалі, нащо було починати нове життя у Львові, якщо і всіх одногрупників за тиждень не вивчила. Потрібно якось було змінювати ситуацію.

- Як життя? По своїй Танюші паришся? - казала Ілона усміхнено викладаючи канцелярію на парту. 

- Знаєш, все чудово, з чого ти взяла, що я без неї не впораюсь? Яке тобі взагалі діло до нас? Ти і сама подругами не славишся, вічно сама ходиш, тільки інколи до когось тулишся.- Діана і сама не очікувала такого зі своєї сторони.

Та Ілоні було байдуже. Її ці слова здається не зачепили. Принаймні вона цього не показувала.

-Так ооот...підозрюю твоя подружечка перевелась на інший курс щоб бути подалі від тебе. - Ілона була абсолютно спокійною, лише усміхаючись споглядала на Діану.

- А тобі звідки знати?

- Ну у мене повно зв'язків. Як то кажуть - стіни теж мають вуха. Так ооот, ти своїми виходками зовсім дитину злякала, вона вирішила жити спокійно, і пішла. Я тобі скажу навіть більше - її мама психолог, і вирішила, що найкращим способом пережити той невеличкий стрес - втекти подалі від тебе.

- Чуєш, я не боживільна, - дівчина злим поглядом відповіла Ілоні.

- Та звісно, просто дах трохи протікає, здоровий глузд на місті не...

Діана кинула книгою в Ілону, проте та навіть не поворухнулась, лише усміхнено дивилась на неї.

- Я не боживільна! Чуєте! Не боживільна! У мене все добре, я не з'їхала з глузду! Не з'їхала! Не...ги-ги-ги, не боживільна, не боживільна...

Діана впала навколішки і почала істерично кричати. Усі в класі почали витріщатись. Якась дівчина стала знімати на камеру, хтось перелякано, хтось посміхаючись, хтось з нотками жалю стали перемовлятись. Декілька однокурсників вибігли з класу аби повідомити старших. В клас забігла староста - висока струнка дівчина у зеленому діловому костюмі, у неї був акуратно заплетений каштаного кольору хвіст, з охайно зачесаним чубчиком спереду. Вона почала клацати пальцями навколо Діаниних очей, що бігали по всій аудиторії, і коли вони зупинились на одній точці вона стала плескати по щоках, та це Діану лише дратувало, і вона уже не в істериці, тепер ніби дияволи виходили з неї почала водити нігтями по темно - бурому з легкими візерунками лакованому паркету. Почувся ледь чутний жахливий скрип, її нігті почали звертатись під себе - ідеально гладенька підлога не давала жодного шансу ні їм ні пальцям пошкодитись. Та Діану усе бісило, вона стала ще більш нестерпно навіженною.

​​​​​- Я більш не можу! - розлючено сказала Ілона і напівприсядки вліпила Діані смачний і гучний ляпас. 

По плану це б мало зупинити ту оказію, та не у цьому випадку. Від удару Діанина голова накрита прядкою розшуршавленого волосся похилились вбік. Секунда очікування, Діана важко і голосно дихала. Серце колотило. Всі затихли.