•Частина четверта•

06:00

"Знову цей сон!"- різко прокинувшись подумала Діана. "Що за дивна жінка, що за дитина? Чому він мені сниться? А головне - чому це мене так непокоїть? - Діана побачила на столі свій недопитий чай, і швидко встала за ним. Її побачила Влада. Вона нехотя прокинулась і питально дивилась на Діану.

-Куди ти вчора на ніч поїхала? Що з тобою було? І що це за дівка була з тобою? - її голос був трохи ніби розмитим і втомленим, і при згадці Тані її обличчя ніби скривилось. -На якійсь дивній вечірці з нею познайомилась? 

-Це однокурсниця. Подруга. Вчора поїхала такби мовити на похорони. 

-Оой, вибач, мені шкода...

-Не треба. Їх не було. Це все лиш примарилось... Нуу, впринципі неважливо. Скоро в академію, мені треба зібратись.

Влада з подивом підняла брови. Вона була ошелешена словами Діани, і ніби відкидаючи дурні думки легенько замотала головою.

...

Виходячи з гуртожитку, Діана відчула чийсь пильний погляд. Вона обернулась. Це на неї дивилась вахтерша. Вона зовсім не приховуючи свого погляду й далі дивилась на дівчину. Якось стурбовано, злякано... Діана швидко підійшла до неї.

-Вибачте, ви щось хотіли?

Та вахтерша й далі на неї дивилась не промовляючи ні слова. Німою вона не була, адже вона не раз чула як та зверталась до інших студентів.

- Еее...,то я напевно піду...?

Вахтерша зрозуміючи як це виглядає швидко відвела погляд  на свої папірці, ніби щось стурбовано й заклопотано  шукаючи. Вона швидко замотала головою ніби погоджуючись.

-Ее...ну до побачення...

Ідучи до виходу Діана зробила такий вираз обличчя, який з'являється після легенького облиття холодною водою, вона була ніби у легенькому шоці, відчуваючи себе ніби пережила ту важку розмову.

...

Двері до аудиторії були відчиненими. Кожен тусувавсь зі своїми компаніями, не звертаючи ні на що увагу.

Тані за партою не було. Може пізніше прийде? Але ж вона не зателефонувала про те щоб разом прийшли до вузу, напевне після того інциденту, після того як побачила подругу в такому жалюгідному стані більше не хоче мати ніякого діла з нею? Діані лізли в голову лишень сумні думки. Та надовго вони не затримались.

Ілона поставила свою ідеально рівну й довгу ногу на стілець, прямо перед носом Діани, тоді коли та хотіла туди покласти рюкзака. Діана на секунду притупила свій погляд там де він був до того а потім з навмисне нещирою посмішкою повернулась до Ілони.

-Чогось хотіла?

-Таак, хотіла. Як туфлі? Подобаються? Тобі до таких на степендії півроку мучитись.

-Подобаються, миленькі. - і швидко, ніби закінчуючи розмову вона відвертається і відштовхує ногу, проте Ілона тримається по солдатських, і продовжує:

-Миленькі!? Та вони диявольські милі! Ну гаразд, не про це. Я чула ти з дому втекла, і мамка покінчила собою з горя? Люди не брешуть?

На Діану напустились тривожні думки, та вона не показала виду.

- З нею все добре. Не вірь пліткам. - і Діана ще більше відкидає ногу з крісла, і тепер їй це вдалось. Ілона тепер встала позаду Діани, і масажуючи плечі тихенько нашіптує тій на вушко:

-А ще я чула що у тебе дах поїхав, сама з собою по телефону розмовляла, вигадала мамашину смерть, а згодом приїхала на місце подій і побачила свого "мерця". Потім як ненормальна побігла геть, закатала істерику, і люба Танюша ледь не на руках відносила тебе до ліжечка. Нічого не забула? Ах, тааак, чайочком напевне ще й напоїла. Зеленим, щоб нервові клітини відновити. Ха!

Діана не вспіючи оговтатись підводить очі, та Ілона уже прямує в коридор, залишивши за собою єхидний задоволений погляд та дзвінкий стук підборами.

Як вона про це довідалась, хто сказав? Та Діана вважала, що такі як вона скрізь все винюхають не прикладаючи повно зусиль.

Цілий день Діані не задавався, то низький бал поставили, то в чоловічу вбиральню зайшла, де не закрила кабінку, навіть обід на куратора перекинула. Здавалось увесь світ проти неї.

...

-​​​​​Тиша в аудиторії! Хочу повідомити вам прекрасну новину, завтра до нас приїжджають дві копіїстки що не тільки проведуть у нас всі ваші пари, вони привезуть декілька своїх робіт, з якими ви зможете ознайомитись, та на додачу ви зможете отримати хороший досвід, нанесенням на полотно їхнього портрету, а щоб зацікавити ваше завдання, ви маєте намалювати їхній внутрішній світ,

-Легені й печінку? Ха-ха. - як це і відповідає кожному класі, підвівся з місця якийсь веселенький дурник, після слів якого половина студентів починають реготати з потішного жарту.

-Ні, сядь Омелянко, їхню дууушу, - роблячи широкий жест, ніби розтеляючи перед присутніми свої землі, чи свою гордість, викладачка продовжила, - і чиї роботи будуть найкращими, дасться імунітет, пропустивши бууудь-яку контрольну вам нічого не буде, ще й бонус, +2 бали до вашого основного предмету за спеціальністю.

Вся аудиторія почала репетувати, піднімаючи веселий гамір, немов дітвора що забила гол старшим. Лише Діані не було з ким поділитись своєю радістю, впринципі як й Ілоні, котра переглядаючись з посмішкою, як це і притаманно таким як вона, до усіх ліпших хлопців і дівчат, чия сумочка від дорогого бренду, або ж помада власниці ідеально підкреслює губи в ідилії з тінями.

...

По закінченню пар Діана із не найліпшим настроєм виходить з вузу. Її обігнали декілька компаній, випадково штурхаючи її за руку, які про щось захоплено розмовляють. Вона ніби відчуває себе зайвою, якоюсь відстороненою у цьому чудовому місті. У її голові нещадно закрадається думка, "а може мама була права? Може не слід було ось так похапцем збиратись у Львів? Краще було б піти навчатись на якусь швею і провести молодість у бурсі а згодом жити й працювати поряд з мамою? Та їй би обіди з їдальні носила, а вона у свою чергу джинси латала, мала б доступ до тканин?