Частина третя

1915 рік. Зима

Та сама жінка у шляпі корш обережно стукала у якісь ошатні дубові двері, видно це був двір й будинок заможних людей.

- Пані Бурхонська, я вас прошу, відчиніть будь ласка двері, дитині потрібен медогляд, ви уже другий день там закриті, вам та маляті потрібна їжа, будь ласка, відчиніть!

Та ніхто не озивався.

- Пані, я за вас хвилююсь! Вас чоловік у терміновому відрядженні, у такий невідповідний момент! Якщо він дізнається що ми вас там так залишили то полетять голови! 

- Ми живііі ...

-Оо, о Боже, пані, це прекрасно, оо, слава Богу! Але прошу вас, відчиніть! Ну все, я кличу чоловіків, нехай вибивають двері! Петро, Роман, вибивайте двері!

-Буух! Баах!

Та двері не піддавались. Зовсім не піддавались.

-Потрібно через вікно. На третій поверх буде не важко дістатись! Вперед!

Хвилин п'ять, і ось, вони у кімнаті господині. Один чоловік ззередині відчинив двері і туди влетіла стурбована жінка.

Вона кинулась навколішки цілувати коліна пані і обнімати дитину.

- Слава Богу! Чмок, чмок, ви живі! Я так рада! Я так за вас хвилювалась!

Пані лише в одній сорочці сиділа на краю ліжка. Вона згорбившись, так, щоб не було видно обличчя міцно тримаючи дитину похитувалась назад - вперед.

До пані налетіли слуги, один з них забрав дитину а інший дав напитися жінці з кришталевого стакана.

-Ги-ги-ги...Ахахахаха! Ахахахаха!- пані почала істерично плакати а потім дивлячись в очі одному зі слух боживільно реготати...

...

Діана різко розплющила очі так і лежучи на боку.

"Що за!? Знов тей двір, ті люди? "- подумки говорила сама з собою Діана.- Щоож, мої сни здається живуть своїм життям...

14:00.

-Чуууєш, я може вийду, мені треба до мами подзвонити,- пошепки казала Діана Тані,

- Тобто? А чому зараз? Пара на носі, а ти так виходити будеш?

Діана напівприсядки підняла руку.

-Вибачте, а можна вийти?

Викладач різко з цікавістю обернувся до дівчини. Він якраз щось пильно шкрябав на дошці.

-Хмм, невже це важливіше за наш урок? - казав педагог. У нього була коротка кучерява гривка (вистрижене знизу, а зверху заплетений хвіст), окуляри мов у Гаррі Поттера, червоний укорочений светр одягнутий на блакитну сорочку в клітку.

-Таак, це питання життя та смерті,

-Ооой, та йди вже.

Діана ледь не підскокуючи від радості вийшла з аудиторії. Це здавалось дивним і по дурному. Вона підійшла до найближчого вікна в коридорі, сіла на нього і почала набирати номер. Почулись довгі й протяжні гудки. І тут їй стало зовсім невесело, після її виходки розмовляти з мамою було неймовірно важко, як відчуває себе жінка від якої з під її носа втекла дитина. Діана відчувала себе винною. Нарешті підняли слухавку. 

-Алло...

На тому кінці дроту мовчали.

-Алло, мам, це я, Діана, вибач мене будь ласка, я просто...алло, ти мене чуєш?

-Ах ти погань! Це ти винна!

-Еее, перепрошую, тітка Іра? Я щось не розумію вас, дайте будь ласка маму...

-Ага, вже! Якби не ти то все б було добре! Нікчемна шавка!

-Тьотя, що б було добре? Тьоть, не лякайте мене...- на Діаниному обличчі виступили сльози, -Тьоть, що ви таке кажите...

-Жанночка... Жанночка... Вона перерізала венни. І... І...і записку зал...залишила...- тіткин голос був тремтячим, її емоції були точно справжніми.

Діана зі страху швирнула телефон. Вона підібрала ноги і в жаху стулила рот руками. Сльози текли рікою. Вона вся тремтіла.

Мимо неї йшла якась дівчина. Побачивши таку картину вона швидко підбігла до Діани. Вона спочатку обережно торкнулась руки Діани, і відчувши на собі її налякане тремтіння різко, ніби від току забрала руку. Зіниці її розширились, вона не зводячи з Діани очей крикнула:

-Агов! Хто не будь, допоможіть! Допоможіть, дівчині погано!

...

✓Привіт! Я Шадіа, авторка цього твору. Якщо ти ще читаєш, то зроби мені послугу, додай твір до бібліотеки та постав зірочку. Це безкоштовно, і багато твого часу не займе. А якщо не важко, то сердечно прошу підписатись на мої оновлення, я буду дуже вдячна.

Приємного читання)), і успіхів у власній роботі))!✓

...

Таня відчинила двері Діаниної кімнати, куди через секунду опираючись на плечі Тані зайшла і сама власниця. Таня допомогла сісти Діані на ліжко, потімпідсунула стілець і вмостилась навпроти.

-Еей, як ти? Можеш щось розповісти?

-Мама померла. Через мене. Суїцид. Не витримала важкої долі. - не сказала, а ніби прямолінійно відрубала ці слова.

Чомусь це Таню аніскілечки не здивувало.

- Проспись, поспи. Далі буде видно. Ти не у тому стані щоб зараз трезво мислити. Я можу поки конспект за тебе написати. Потім розберемось... Спи...

Таня легенько доторкалась до Діаниної спини і та слухняно лягала на бік. Від сліз очі в Діани напухли, а її легенький макіяж розмазався. Вона не моргаючи дивилась в одну точку, хоч здавалось її погляд був пустим.

...

18:30. Діана збирала речі. Тобто лише маленьку сумочку, вона ще збиралась повернутись. Їй не вірилось що мами не стало. Напевне усі родичі, сусіди й знайомі мами тепер зненавидіти Діану, бо та ніби дурне дівчисько погналось за мрією, і крім нещастя ця її виходка ні до чого не призвела. Та не попрощатись з мамою вона не могла. Таня наполягла поїхати з нею. 

Таня кинула погляд на стіл. Там лежала гарна біжутерія - брошка. Вона так і виблискувала своїм розкішним чорним каменем. Вона протягнула до нього руку. Затримавшись трохи поглядом на прикрасі вона з обережністю подала її Діані.