1915 рік. Зима
Та сама жінка у шляпі корш обережно стукала у якісь ошатні дубові двері, видно це був двір й будинок заможних людей.
- Пані Бурхонська, я вас прошу, відчиніть будь ласка двері, дитині потрібен медогляд, ви уже другий день там закриті, вам та маляті потрібна їжа, будь ласка, відчиніть!
Та ніхто не озивався.
- Пані, я за вас хвилююсь! Вас чоловік у терміновому відрядженні, у такий невідповідний момент! Якщо він дізнається що ми вас там так залишили то полетять голови!
- Ми живііі ...
-Оо, о Боже, пані, це прекрасно, оо, слава Богу! Але прошу вас, відчиніть! Ну все, я кличу чоловіків, нехай вибивають двері! Петро, Роман, вибивайте двері!
-Буух! Баах!
Та двері не піддавались. Зовсім не піддавались.
-Потрібно через вікно. На третій поверх буде не важко дістатись! Вперед!
Хвилин п'ять, і ось, вони у кімнаті господині. Один чоловік ззередині відчинив двері і туди влетіла стурбована жінка.
Вона кинулась навколішки цілувати коліна пані і обнімати дитину.
- Слава Богу! Чмок, чмок, ви живі! Я так рада! Я так за вас хвилювалась!
Пані лише в одній сорочці сиділа на краю ліжка. Вона згорбившись, так, щоб не було видно обличчя міцно тримаючи дитину похитувалась назад - вперед.
До пані налетіли слуги, один з них забрав дитину а інший дав напитися жінці з кришталевого стакана.
-Ги-ги-ги...Ахахахаха! Ахахахаха!- пані почала істерично плакати а потім дивлячись в очі одному зі слух боживільно реготати...
...
Діана різко розплющила очі так і лежучи на боку.
"Що за!? Знов тей двір, ті люди? "- подумки говорила сама з собою Діана.- Щоож, мої сни здається живуть своїм життям...
14:00.
-Чуууєш, я може вийду, мені треба до мами подзвонити,- пошепки казала Діана Тані,
- Тобто? А чому зараз? Пара на носі, а ти так виходити будеш?
Діана напівприсядки підняла руку.
-Вибачте, а можна вийти?
Викладач різко з цікавістю обернувся до дівчини. Він якраз щось пильно шкрябав на дошці.
-Хмм, невже це важливіше за наш урок? - казав педагог. У нього була коротка кучерява гривка (вистрижене знизу, а зверху заплетений хвіст), окуляри мов у Гаррі Поттера, червоний укорочений светр одягнутий на блакитну сорочку в клітку.
-Таак, це питання життя та смерті,
-Ооой, та йди вже.
Діана ледь не підскокуючи від радості вийшла з аудиторії. Це здавалось дивним і по дурному. Вона підійшла до найближчого вікна в коридорі, сіла на нього і почала набирати номер. Почулись довгі й протяжні гудки. І тут їй стало зовсім невесело, після її виходки розмовляти з мамою було неймовірно важко, як відчуває себе жінка від якої з під її носа втекла дитина. Діана відчувала себе винною. Нарешті підняли слухавку.
-Алло...
На тому кінці дроту мовчали.
-Алло, мам, це я, Діана, вибач мене будь ласка, я просто...алло, ти мене чуєш?
-Ах ти погань! Це ти винна!
-Еее, перепрошую, тітка Іра? Я щось не розумію вас, дайте будь ласка маму...
-Ага, вже! Якби не ти то все б було добре! Нікчемна шавка!
-Тьотя, що б було добре? Тьоть, не лякайте мене...- на Діаниному обличчі виступили сльози, -Тьоть, що ви таке кажите...
-Жанночка... Жанночка... Вона перерізала венни. І... І...і записку зал...залишила...- тіткин голос був тремтячим, її емоції були точно справжніми.
Діана зі страху швирнула телефон. Вона підібрала ноги і в жаху стулила рот руками. Сльози текли рікою. Вона вся тремтіла.
Мимо неї йшла якась дівчина. Побачивши таку картину вона швидко підбігла до Діани. Вона спочатку обережно торкнулась руки Діани, і відчувши на собі її налякане тремтіння різко, ніби від току забрала руку. Зіниці її розширились, вона не зводячи з Діани очей крикнула:
-Агов! Хто не будь, допоможіть! Допоможіть, дівчині погано!
...
✓Привіт! Я Шадіа, авторка цього твору. Якщо ти ще читаєш, то зроби мені послугу, додай твір до бібліотеки та постав зірочку. Це безкоштовно, і багато твого часу не займе. А якщо не важко, то сердечно прошу підписатись на мої оновлення, я буду дуже вдячна.
Приємного читання)), і успіхів у власній роботі))!✓
...
Таня відчинила двері Діаниної кімнати, куди через секунду опираючись на плечі Тані зайшла і сама власниця. Таня допомогла сісти Діані на ліжко, потімпідсунула стілець і вмостилась навпроти.
-Еей, як ти? Можеш щось розповісти?
-Мама померла. Через мене. Суїцид. Не витримала важкої долі. - не сказала, а ніби прямолінійно відрубала ці слова.
Чомусь це Таню аніскілечки не здивувало.
- Проспись, поспи. Далі буде видно. Ти не у тому стані щоб зараз трезво мислити. Я можу поки конспект за тебе написати. Потім розберемось... Спи...
Таня легенько доторкалась до Діаниної спини і та слухняно лягала на бік. Від сліз очі в Діани напухли, а її легенький макіяж розмазався. Вона не моргаючи дивилась в одну точку, хоч здавалось її погляд був пустим.
...
18:30. Діана збирала речі. Тобто лише маленьку сумочку, вона ще збиралась повернутись. Їй не вірилось що мами не стало. Напевне усі родичі, сусіди й знайомі мами тепер зненавидіти Діану, бо та ніби дурне дівчисько погналось за мрією, і крім нещастя ця її виходка ні до чого не призвела. Та не попрощатись з мамою вона не могла. Таня наполягла поїхати з нею.
Таня кинула погляд на стіл. Там лежала гарна біжутерія - брошка. Вона так і виблискувала своїм розкішним чорним каменем. Вона протягнула до нього руку. Затримавшись трохи поглядом на прикрасі вона з обережністю подала її Діані.
#2275 в Детектив/Трилер
#798 в Трилер
#5367 в Фентезі
#1352 в Міське фентезі
Відредаговано: 29.07.2020