•Частина друга•

А куди йти? У голові уже не плило, проте, що робити далі вона не знала. Чому Влада їй не допомогла і пішла без неї? Та зараз Діану хвилювало навіть не це. У животі крутило, вона була страшенно голодна. Та всі гроші узяті до клубу витрачені. 

-Дідько! Телефон розряджений! - дівчина подивилась по сторонах, ні зупинки, ні людей. -Прийдеться вернутись у клуб, і просити допомоги там. 

Діана зайшла всередину. Жінка й досі мила підлогу, щось зле бурмочучи собі під ніс. Діана невпевненно пішла до неї. Та напівдорозі зупинилась. Вона зжала кулачки, зжала губи і прошепотіла:

-​​​​​​Так, дитино, зберись! Хоч тебе і вважають за наркоманку, та ти не така! О Боже, ти ж їй такого наговорила! Але ти самостійна, вольова жінка, тому... Вперед! Стоп, та це смішно, ти...

-Ти чогось хотіла?! Небось пляшку забула!?-це була та прибиральниця, вона обперлась щокою об швабру і єхидно чекала пояснень.

Діана швидко направилась до неї.

-Вибачте мене, я не така як ви думаєте, я взагалі, з села приїхала, учора лиш, вчитися, так би мовити на художницю, у гуртожитку зустріла дівчину, та й щоб швидше до міста звикнути, пішли розважитись. Ви не думайте, я навіть не пила, тільки мохіто, а потім, щось голова розболілась, вся ця атмосфера напевне так на мене вплинула, і ось, я так би мовити, тут і зустріла перших півнів...

Жінка якось недовірливо подивилась на неї, та у її погляді читалось невелике співчуття.

-Знаєш, я тут таких історій чула, твоя до них не прирівняється, та знаєш, якщо хочеш щоб допомогла...та біс з тобою, чекай тут, скоро тебе відвезу.

З цими словами вона й далі ще інтенсивніше заходилась драяти танцпол.

07:00

-Все, йдемо,-сказала прибиральниця, поспішливо підтягуючи сумку крокуючи надвір, і махнула рукою ніби запрошуючи до себе.

Діана без зайвих слів попрямувала за нею.

Навулиці стояла старенька жовта Волга, а за кермом у ній сидів чоловік похилого віку, явно її чоловік, він нетерпляче пищав кнопкою.

-Залазь.

-А це що ще за одна?-питав чоловік за кермом, пильно дивлячись на Діану.

-Так, Борь, все потім, просто відпустиш її на Кобійовича, біля гуртожитка, все, їдемо!

Діана всілась на задньому сидінні. Поряд з нею був хлопець, років 18, у руках він тримав...курку, живу квочку

-Привіт, Саша

-Діана

Зараз Діана не хотіла говорити ні слова, забагато навалилось, хоч хлопець був красивим. Він мав чисто чорне кошлате волосся, і блакитні очі. Одягнутий він був не найкраще, у такому одязі Діана зазвичай тепла гарбузи поросятам. Він простягнув новій знайомій руку в знак знайомства, хоч курка явно заважала йому це зробити, вона незадоволено дзьобнула його, і він немов маленька дівчинка став говорити що так не можна, хоч потім дотумкав, що поряд з ним прекрасна дама з міста і потрібно трохи "заткнутись".

Ось і приїхали. Діана весело відчинила двері і вийшла з автівки. Чоловіки пильно дивились їй у слід, а прибиральниця ніби не могла втримати свого сорому, що возиться з "алкоголічкою", сказала декілька дууже напутніх слів:

-Ой, та йди вже ти, бай бай.

​​​​​​Зайшовши у свою кімнату, Діана побачила що Влада мирно спала на ліжечку так і не переодягнувшись. Макіяж ідеально тримався на ній, видно вона використовувала дуже круту косметику. Та Діана вже не злилась на неї, вона навіть була рада, що так сталось.

Вона ліниво кинула сумочку на ліжко, а точніше спочатку в стіну, чисто випадково, та вона побачила дещо не ладне - на стіні були подряпини, багато, і глибокі, ніби, ні, точно, від людських нігтів. Чомусь раніше вона їх не помічала, але факт - вони тут не перший рік. Діана з захопленням і острахом провела по них пальцями, ніби печерна людина по рівному, чистому волоссі.

Діані страшенно хотілось їсти. Та у її кишені були лише 3 тисячі гривень, на які вона ще щонайменше місять повинна була виживати. Найкращим рішенням втамувати голод для дівчини було лише заснути. Так вона і зробила.

...

1915 рік.

По довгому вузькому коридорі, у замшевих акуратних на шпильці чобітках, у блузі з v-розрізом і довгій прямій спідниці з вирізом спереду, що зменшувала вільність рухів, короткими швидкими кроками ішла стурбована жінка років 30, у елегантній шляпі корш, яка яка явно несла важливу новину.

-Павло Острозький, Павло Острозький, вона народила!

Із-за кутових дверей вибіг щасливий та водночас наляканий молодий чоловік (25 років).

-Де вона? У себе?

-Пане, зрозумійте, вона у своєму не найкращому стані змогла, проте це не означає, що дитина здорова, скоріше за все вона буде з певними відхиленнями!

- Не кажи дурниць! Все буде добре! Її уже забрали?! Вона не у дворі? Чи все ж таки там!?

-Там, там, але вам не можна, бо...

...

Наш час

-Еей, Діан, що з тобою? Діана!?

Влада стояла над ліжком Діани і легенько била її по щоках.

-Чого ти кричиш? Ти часом не той-во, не в положенні?

Діана швидко підвелась.

-Та що ти таке кажеш!? Просто сооон... Якийсь дивний...

-Ясно... Ти мене вибачай, за вчорашнє, просто номера твого не мала, а ти кудись відлетіла, ще й знайомі підійшли, заговорилась, думала ти в гуртожиток сама поперла... Їсти не хочеш? На, хоть батончиком перекуси...

...

Пройшов день. Діана так-сяк пристроїлась до нового житла і з нетерпінням чекала завтрашніх перших занять. Та з голови все ніяк не йшли думки про маму. Все таки вона неправильно з нею вчинила. Забралась, навіть не сказавши де саме буде жити, що за навчальний заклад вибрала. Вона вирішила після завтра подзвонити їй, і розповісти як вона.