•Історія розвивається у наш час. Головна героїня - Діана, майбутня студентка Львівської академії мистецтв. Зовсім згодом до її рук потрапить красива прикраса, яка приведе у її життя не найкращі відчуття. Діана єдина з тих хто будучи господарем містичної брошки дізнається її історію, і можливо розірве дивний зв'язок аксесуара із людиною...
###
(Оскільки я не жителька цього міста, можливі деякі невідповідності щодо вулиць і їхньої приналежності, вибачте)))
~∆~∆~∆~
Місіс Бурхонська нервово ходила по всьому будинку, інколи зкидуючи на підлогу все що попадало під руку, трясучи долонями і кричучи на весь дім,
-Ну ви тільки подивіться на неї, зовсім глузд втратила! Не таку дитину я виховувала! На кого ж ти маму залишила, зовсім байдуже?!Де ж ти жити будеш, в під'їздах? На вокзалі?! Ну що ж, з безхатьками розважатися будеш, сууупер! - з цими словами мама демонстративно плюхнулась у крісло тримаючись за серце. - А матері сказати? Чи вже думка мами не враховується?! Ну, що скажеш у своє виправдання?
Діана закрила валізу блискавкою, і вдихаючи повітря на повні груди, повернулась до мами склавши руки.
-А що тобі сказати? Вислуховувати купу критики, яка я непутьова, мені не потрібно, та й ти мене б ще весною у кімнаті закрила, а потім на швею у гнилу бурсу відправила!
-Ой які ми тут розумні! Я між іншим мріяла шити, та не моє це щастя було, у їдальні працюю, а у тебе, такий шанс випав, могла б у нашому швейному цеху працювати, але ж ні, вона картини буде продавати, та кому ці каракулі потрібні! Невдячна, бездарна дитина, ану марш у...
Та Діана уже не слухала. Вона швидким кроком попрямувала з будинку, а коли мати зреагувала, то доньчин й слід загув.
Витираючи однією рукою сльози, а іншою поправляючи валізу, що весь час попадала у ями на дорозі Діана не залишаючи ні хвилинки сумнівів ішла на зупинку. Не минуло й хвилини як прибув автобус. Діана з усмішкою і надією вдихнула і швидко видихнула і не обертаючись ступила у транспорт.
17:22.
Ну ось і кінець. А точніше початок. Відчиняються двері автобуса, з вулиці дмухнуло Діані прямо в обличчя холодний міський аромат. Він одразу намалював на її лиці посмішку. "Ну от, зустрічай мене, Львів", подумала дівчина. Це була її перша далека поїздка до не сусіднього міста поодинці. Зійшовши з транспорта, легенько переглянувшись вона дістала телефон, ввімкнула гео-дані, і впевненим кроком попрямувала вперед.
-Бііііб!
Діана жахнулась, але не збилась з пантелику, а ще впевненіше перейшла вулицю. Їй здавалось, що так її зустрічає нове життя, і не прогадала, далі й справді її чекало повно пригод.
Заходити у кав'ярні вона не збиралась, адже їй ще гуртожиток знайти потрібно, хоч як не манили її запахи гарячого шоколаду і кави, вона зловила себе на думці, що самій не так цікаво подорожувати, особливо коли скоро вечір, а незнайоме місто так і чекає кого захопити у свої тенета.
Ззовні гуртожиток здавався не таким вже й старим, як описують його деякі користувачі у соцмережах, ба більше - він був відремонтованим не більше трьох років назад. Чудовий пофарбований фасад у ніжно блакитний колір, де на стінах балончиками було намальовані чудернацькі портрети відомих людей - ось Леонардо да Вінчі, а поблизу красується його витвір - Мона Ліза у всій красі, більше зкидався на будинок мистецтв, ніж на недорогий гуртожиток.
Діана зайшла у будівлю. У головному холлі вирувало життя - декілька дівчат розглядали стопку модних журналів тручи сторінки аби відчути аромати продукції і гучно коментуючи тональні креми і парфуми. Неподалік хлопці сиділи в телефонах активно граючи якусь круту онлайн гру, якась парочка цілувалась в кутку, а компанія студентів розмальовували стіну балончиками - легально, і дуууже красиво. Але щоб стати одною з них слід було пройти головну перепону - сторожа гуртожитка, а точніше - вахтершу.
-Доброго дня, я тут, ось, - і Діана просунула декілька папірців літній жінці.- Я вже зареєструвалась, все необхідне є, потрібно лиш вам мене пропустити, і все я у цій сім'ї...ха-ха...
Діана трохи поводилась і розмовляла по-дурному, що їй і самій стало соромно за себе, ще й жінка ця, років 50, з коротким руссим волоссям, у якому чітко виднілась не одна сива волосина, із дуууже широким тілом, в жовтій зношеній футболці не сказала ні слова, лишень якось дивно на неї подивилась, з дрібкою втоми, хоча на її обличчя читався переляк і здивованність.
Жінка протягнула їй ключі з номером кімнати та її студентський, і не попрощавшись впустила її, дивлячись довго у слід.
-Хууух...-з полегшенням пішла Діана, її це дуже напружило і чомусь засмутило, як не як, хіба комусь ці жінки подобаються? - Тааак, восьма на третьому поверсі.
Ось і її двері. Вони були старі з чистого дерева і натиснувши на ручку жахливо заскрипіли. Кімната була невеличка, з вікном без штор, давненько непобіленими стінами, одним столом, під ніжкою якого були декілька порватих книг, великою старою шафою, килимом, таким, що ще на стіни вішають, явно не першої свіжості, дзеркалом, яке явно не вписувалось в інтер'єр, адже було новісеньким з лампами, таке можна зустріти у гримерках у знаменитостей чи у салонах краси, напевне сусідка за свої кошти придбала. До речі, про сусідку, у кімнаті було два ліжка на пружинах, і на одному з таких старинних меблів сиділа дівчина. У неї були чорні довгі коси, явно пофарбовані разів з десять, губи чорного відтінку, темні джинси з завищеною талією і дірками на колінах, які дуже обтягували форми дівчини, кросівки з об'ємною підошвою, к-рор топ, з-під якого виглядали червоні бретельки бюстгальтера, а на ключиці дівчини красувалась тату з написом bitch. Діана проти неї була маленькою квіточкою, зі своєю милою стрижкою, ні разу не пофарбованою, чорними мюлями, стриманим кардиганом, простими бріджами і не нафарбованим обличчям.
#2297 в Детектив/Трилер
#810 в Трилер
#5418 в Фентезі
#1367 в Міське фентезі
Відредаговано: 29.07.2020