Розділ 4

Крістофер

— Шановні пасажири, мене звати Андріан, і сьогодні я ваш головний пілот. Прохання пристебнути ваші паски безпеки, підготувати навушники та очистити свої емоції, адже від цього польоту ви отримаєте їх у підвищеній позитивній дозі. Наші стюардеси до ваших послуг, якщо кому потрібна допомога — прохання, не соромтеся і скажіть про це. Гарного всім польоту.

Я опустив свої руки, защіпаючи ремінь безпеки, і повернувся до Аделіни, яка також потягнулася, щоб зробити це. Здається, дівчина заспокоїлася. Принаймні, вона не так сильно стискала свої долоні. Я глибоко вдихнув. Вчора, після нашої зустрічі, я насправді і не сподівався, що сьогодні опинюся в цьому літаку. Дівчина була досить харизматичною та різкою. Я був упевнений, що весь її запальний характер точно не погодиться на таке дійство. Але… напевно, словами не описати рівень моєї радості, коли я отримав смс.

Хоча, кажучи насправді, частина мене сподівалася, що мені вдасться вкотре викрутитися перед батьками і знову не прилетіти. Востаннє я був в Іспанії далеких двадцять...

— Чорт! — вилаялася Адель поруч, і я часто покліпав, відволікаючись від думок.

— Дай мені це сюди, — сказав я, забираючи переноску і ставлячи її на свою колину, нахилився, допомагаючи дівчині защіпити ремінець.

— Дякую, — прошепотіла вона.

Я взяв її долоні в свої і стиснув. Мій погляд піднявся до пари зелених очей.

— Все гаразд, Аделіно. Перший раз завжди страшно, але…

— Шановні пасажири, ми злітаємо, — почувся голос пілота, а описля почувся шум.

Я рукою стиснув ручку переноски, а іншу тримав долоню Аделіні, намагаючись її заспокоїти. Ймовірність того, що дівчина зараз від страху втратила тут свідомість, була не надто втішною.

— Але насправді все... — продовжив я, але під нами відчулася не зовсім гравітація, яка свідчила про те, що літак злітає, і дівчина скрикнула, а її руки міцно схопили мою вище ліктя. Щока Аделіні притиснулася до мого боку. І я завмер. Врешті, я зрозумів, що моє слово навряд чи їй чітко, тому просто замовкнув, чекаючи, коли літак вирівнюється і вона сама зрозумів, що насправді все гаразд.

—Все гаразд? — не стримався я врешті через кілька хвилин, коли літак вже вирівнявся в небі.

Адель підняла погляд, дивлячись на мене, а потім візирнула у вікно біля мене.

— Ми злетіли? — прошепотіла вона.

Я глянув у невелике віконечко і кивнув голову.

— Так.

— І ми не впали? — уточнила вона.

— Ми не впадемо, — сказав я.

Дівчина випрямилася. Вона різко відсмикнула свої долоні від моєї руки, наче обпікшись. Така її реакція дещо здивувала і засмутила мене. Не те, щоб її дотики щось означали але...сама реакція того, як вона відсмикнулася наче її струмом вдарило від мене було неприємним.

— Я можу витягти Люмі? — спитала вона, піднявши руки і поправивши своє волосся.

Я різко похитав голову.

— Давай йому краще залишитися в переносці. Врешті, мені здається, він заснув, судячи з того, як спокійно він сидить.

Дівчина була помітно незадоволена моєю відповіддю, але врешті не сперечалася. Адель взяла пляшку з водою, котру я раніше купив, і відкрила її, роблячи кілька ковтків.

— Скільки нам летіти? — спитала вона.

— Дві години, і ми будемо в аеропорту Аліканте.

Врешті, Адель з часом, але заспокоїлася. Вона перестала хвилюватися і з зацікавленістю визирала у вікно біля мене.

— Хочеш помінятися місцями? — спитав я, коли вона ледь не заїхала своїм ліктем мені в пах, сковзнувши із мого коліна на котре спиралася.

— А можна? - я ледь стримав посмішку від того, з яким захватом вона глянула на мене. Здавалося, ця ідей їй не аби як подобалася.

Я кивнув, розщіпив пасок безпеки та піднявся, тримаючи переноску в руках. Дівчина швидко зробила те ж саме і сіла на моє місце, миттю прищіпаючи ремінь безпеки, а я ж сів на її. Я не стримав власної посмішки, кидаючи погляди на Адель, котра дивилася на хмари за віконцем.

Діставши навушники, я ввімкнув музику та заплющив очі, відхилившись на сидінні. Здається, я майже заснув, коли відчув, що мене хтось торкається. Я здригнувся, різко розплющив очі та ледь не скрикнув. Адель була максимально близько біля мене, її носик ледь торкався моїх грудей, а волосся лоскотало шию та підборіддя.

— Що ти робиш? — здивувався я.

— Господи! Ти налякав мене, — вигукнула вона, підстрибнувши на сидінні. — Під твоєю п’ятою точкою повинна бути вода.

Я потягнувся собі за спину, дістав пляшку та передав дівчині.

— Потрібно було просто сказати, — сказав я, відводячи погляд.

— Ти спав. Я не хотіла тебе будити.

Я хитнув головою. Більш «цікавішої» особистості я, напевно, в житті не бачив. Адель ще тоді, кілька місяців тому, здалася мені дивною. Хто б додумався ритися в моїх паперах і намагатися зробити порядок на столі? Жодна моя секретарка чи навіть асистентка не робила цього. Вчора, під час нашої зустрічі, вона була… не такою, як інші. Її характер запальний. Вона не боялася сказати мені щось не те. Їй було просто говорити все так, як є, принаймні, мені так здалося. Вона була відкритою і розкутою. Сьогодні також… Навряд чи хтось із моїх колишніх дозволив би увійти у їхню квартиру. Навряд чи хтось би вийшов, показавши себе не в ідеально приготованому зовнішньому вигляді(я маю на увазі обличчя без тридцятьох шарів косметики)  І навряд чи хтось би так відверто говорив зі мною. Адель… вона була справжньою. В неї не було маски, як в інших. Вона була повністю відкрита, щира і казала все, що думає насправді. І робить це прямо, одразу.

— Мені скучно! Скільки ще летіти? — спитала дівчина.

Я глянув на свій годинник.

— Ми тільки сорок хвилин летимо.

Вона важко видихнула.

— Що ти слухаєш?

— Музику.

— Можна і мені?

— Навряд чи тобі мої пісні сподобаються, — сказав я, скривившись.

Вона примружила свої очі.

— Що ти слухаєш? Чи там… о господи, ти слухаєш якесь… — вона роззирнулася, наче нас могли підслухати. — Це якісь хтиві пісні? Чи ти слухаєш аудіо від порно?