Розділ 3

Адель

— Як гадаєш, взяти цей чи… цей?

Я повернулася від дзеркала до Люмі і закотила очі, розуміючи, що собака навіть не дивиться в мій бік. Він заліз у валізу, всадивши свій пухнастий зад на сукні, котрі я встигла вже скласти. Я важко видихнула.

— Гаразд, візьму два. Врешті, потрібно ж якесь і різноманіття на три тижні.

Я кинула купальники у валізу прямісінько на Люмі і посміхнулася, коли він піднявся, струшуючись. Йому точно не сподобалася така моя дія.

Я глянула на годинник і ахнула. В мене залишилося тільки дві години для зборів! Я глянула на валізу, котру практично і досі не склала. Врешті, мені варто було і самій зібратися. Тому я, звичайно ж, як вихована і акуратна дівчинка, просто схопила з вішалок кілька своїх суконь, кілька футболок і вкинула їх у валізу. Опісля туди так само полетіли і шорти, й нижня білизна, котру, на щастя, я встигла скласти в окремий пакет.

Я гарячково одягнула чорну майку, білі джинсові шорти і встигла накинути на плечі білу сорочку, коли у вхідні двері вже постукали.

— Відчинено! — гукнула я, поспішно беручи тюбик з тональним кремом.

— Це я, — почувся голос Крістофера.

Я взяла спонжик і визирнула з ванної. На чоловікові були чорні окуляри, біла футболка поло та шорти. Він зняв свої окуляри, дивлячись на мене.

— Зачекай ще кілька хвилин. Моя валіза у вітальні. І посади Люмі в переноску, будь ласка.

Чоловік важко видихнув, а я знову зайшла у ванну, стаючи навпроти дзеркала. Крістофер пройшов і зупинився в одвірку.

— Я повинен ловити твого собаку? А якщо він мене покусає? В тебе був цілий день, щоб зібратися.

Я закотила очі.

— Він не кусається. І взагалі він милий пухнастик. Але, звичайно ж, ти можеш цього і не робити. Тоді ми не встигнемо на літак. А отже, нікуди не полетимо. Ця ідея насправді не така і погана

Я розвела руками, повернувши голову до чоловіка, і посміхнулася. Він важко видихнув.

— Це в твоїх же інтересах, — додала я.

Крістофер розвернувся і покрокував далі квартирою. Я ж взяла гель для брів і почала їх вкладати.

— Як його там звати? — гукнув чоловік.

— Якщо ми збираємося грати пару, тобі варто було вже запам'ятати, — сказала я, закриваючи тюбик. — Люмі.

Я не стримала своєї посмішки, коли з ванної почула врешті, як Крістофер кличе собаку, а опісля лається — напевно, пробуючи зловити його.

— Твій собака неконтрольований! — обурився чоловік.

Я закрила свій блиск для губ і взяла розчіску. Розплівши своє волосся, швидко заплела високий хвіст, поправила чубчик та вийшла з ванної, беручи косметичку.

— Він мила, безневинна собачка, — сказала я. — Тому не перебільшуй.

Я зайшла у вітальню, де Крістофер стояв перед вікном, і не стримала свого сміху. Люмі сидів у куточку біля штор, а чоловік стояв за два кроки від нього, розвівши руки так, наче намагався зловити якогось дракона.

— Господи, ти налякав його, — сказала я.

Крістофер глянув на мене, а я присіла.

— Ходи сюди, Люмі, — сказала я.

Собака помітно глянув на Крістофера і, стежачи за ним, повільно підійшов до мене. Я взяла його на руки і погладила.

— Хороший мій, — сказала я і підійшла до переноски, котра стояла на дивані.

Крістофер склав руки в боки, і я глянула на нього.

— Ми ж поспішаємо? — перепитала я. — Гадаю, тобі було б краще вже взяти мою валізу.

— Запхай свого монстра спочатку, — сказав чоловік, і я не стримала сміху.

— Люмі?

— Він гарчав на мене. І хотів вкусити.

Я закотила очі.

— Він просто ображений на тебе за вчора. Напевно. І ти виглядаєш не надто привітно. Він раніше ні на кого не гарчав

Чоловік скривився. Але врешті, тільки коли я закрила решітку на переносці, він підійшов, беручи мою валізу.

— Ходімо, — сказав він.

Я взяла свою сумочку, переноску та ключі. На виході я взула босоніжки і, зачинивши квартиру, швидко збігла за Крістофером наниз.

Моя щелепа ледь не впала, коли я побачила машину прямісінько під під’їздом.

— Сідай всередину, — сказав Крістофер, відкриваючи багажник.

— Це твоя? — здивувалася я, відкриваючи дверцята.

— Ні, я вкрав її, щоб вразити тебе, — сказав він, закриваючи багажник, але все ж посміхнувся, а я закотила очі і сіла всередину, ставлячи переноску собі на коліна і закриваючи дверцята.

Крістофер обійшов авто і сів поруч на водійське сидіння. Ми виїхали з під'їзду, а опісля — на центральну дорогу. В салоні була дещо незручна тиша, я прочистила своє горло.

— Отже… це просто угода, так?

Крістофер кинув на мене погляд.

— Так. Вважай це просто черговою роботою.

Я кивнула головою.

— І… які в мене обов’язки на цій роботі?

Я повернула голову, дивлячись на чоловіка.

— Вдавай, що ти закохана в мене. Ось і все.

Я хмикнула.

— Хто взагалі вірить в кохання? Люди одружуються здебільшого через… обов’язок. Ось і все.

Крістофер підняв свої брови і кинув на мене швидкий погляд.

— Просто вдавай. І на цьому все закінчено.

Я важко видихнула, але все ж кивнула.

— Щодо історії… Ми познайомилися пів року тому, коли ти прийшла влаштовуватися до мене на роботу. Ми одразу закохалися один в одного. Все просто і зрозуміло.

— І на кого ж я прийшла влаштовуватися? — поцікавилася я.

— Асистентка, головний бухгалтер… вибирай сама.

Я нахмурила брови.

— А правда не підійде?

Крістофер посміхнувся.

— Якщо ти скажеш, що в тебе немає освіти і ти працюєш прибиральницею, тобі ж буде гірше. Мої батьки почнуть тебе призирати.

Я скривилася.

— Взагалі-то в мене є освіта! Тобі перш ніж таке ляпати, треба було це дізнатися, — буркнула я і відвела погляд.

— Чому ти тоді не працюєш за нею? — здивувався чоловік.

Я важко видихнула.

— Це було б нудно. І безкорисно… Вчителям не надто багато платять.

— Офіціантам більше?

Я прикусила свою губу.

— Я не вважаю, що моя освіта — це насправді щось серйозне. Але просто щоб ти знав: вона в мене є! А щодо твоїх батьків, то мені байдуже. Якщо ти хотів собі фейкову наречену, котра була б директором або власником однієї з фірм, то треба було шукати когось іншого.