Розділ 2

Адель

— Прямо так і сказав? — вражено перепитала Ната.

Я кивнула головою.

— Ти уявляєш собі? Це ж ідіотизм! Таке запропонувати. Це його проблема, що він не може збрехати своїм рідним. Хоча по факту, не збрехати — а сказати правду.

— Можливо, він не хоче їх розчаровувати, — сказала подруга, погладжуючи шерсть Люмі.

— Це його проблема, врешті! — вигукнула я.

Мій телефон засвітився від смс, і Ната ахнула.

— Це його фото? — здивувалася вона.

Я підхопила телефон з ліжка і глянула на смс від Крістофера.

— Так. Скажи ж, що він мудак.

Подруга зморщила ніс.

— Вибач, але ні. Я б з таким не тільки в Іспанію полетіла.

Я закотила очі.

— Він запропонував мені гроші, Нат. Гроші! Він думає, що я виставлю йому ціну і він просто купить мене?

— Ну чому ти так драматизуєш? — сказала подруга, беручи мій телефон і вже заходячи у профіль чоловіка. — Ти коли у відпустці востаннє була? Дай вгадаю — ніколи.

Я закотила свої очі, сідаючи на підвіконня в кімнаті.

— Це ж чудова нагода для тебе відпочити. Якщо він планував найняти якусь акторку, отже, йому просто потрібен хтось, щоб попритворявся. Ось і все. Він же не кличе тебе одружуватися.

— Ох, саме цього мені не вистачало, — фиркнула я.

Ната посміхнулася.

— Як гадаєш, його дідусь і бабуся повірили б, що я — це ти?

Я висмикнула телефон з рук дівчини, кидаючи погляд на фото. На ньому Крістофер був в одних шортах, із келихом пива в руці на фоні якогось моря. Він тут був без щетини, а отже, це було кількарічне фото.

— Не говори дурниць, — сказала я, вимикаючи телефон і відставляючи його.

Ната сіла в ліжку, дивлячись на мене.

— Знаєш, такі шанси не випадають кожного дня. Поїхати за кордон — і при цьому не на роботу, а на відпочинок, та ще й в Іспанію. В самий розпал літа. І до того ж отримати за це ще й гроші? По факту, це лафа, про котру мріє кожен. І до того ж, з нічогеньким таким чоловіком. Знаєш, я  дивилася багато іспанських фільмів. Там всі чоловіки такі гарячі… я б і не думала, якби такий шанс випав мені. Врешті, він не каже, що ти повинна будеш одружуватися з ним, підписувати якісь угоди і так далі. Ви просто їдете в Іспанію. Ти зможеш цілими днями гуляти містом, куди ви приїдете, і майже не бачити його.

Я прикусила свою губу.

— Задумайся, Адель. Врешті, ані твої, ані мої батьки не мільйонери. Невідомо, чи ще колись випаде така нагода, щоб вибитися в люди.

Ната піднялася з ліжка.

— Ти вже йдеш? — здивувалася я.

Подруга кивнула.

— Так, мені ще на роботу сьогодні.

Я скривилася.

— Тобі не огидно мати диплом хореографа і … танцювати перед чоловіками майже голою?

Подруга посміхнулася.

— Ну слухай, це ж також танці. І за них мені платять набагато більше, аніж за викладання балету в школі. Та й… врешті, я домовилася з директором, що я завжди тільки танцюю і на цьому все закінчується.

Я важко видихнула, а тоді зістрибнула з підвіконня.

— Гаразд. Давай я проведу тебе.

Врешті, невдовзі я лежала в ліжку, дивлячись фільм на ноутбуці і гладячи шерсть Люмі, котрий заснув поруч, прямісінько перед приладом. Врешті… можливо, Ната і мала рацію. Все моє дитинство пройшло в селі. Мої батьки були звичайними вчителями в сільській школі. Грошей завжди вистачало, але… точно не на величезні будинки, прикраси за мільйони та на дорогі машини. В нас не було грошей «мало». Їх було просто достатньо для базових речей.

Я, отримавши диплом молодшого бакалавра за спеціальністю «Музичне мистецтво», так нікуди з ним далі і не просунулася. В музичну школу я просто не хотіла іти працювати, як і повертатися в село. Тому я залишилася в місті, де здебільшого працювала або прибиральницею в компаніях, або офіціанткою, або консультантом в магазині… Але врешті ще на жодній роботі я не протрималася довше, аніж кілька місяців.

Якби я справді хотіла поїхати за кордон — Ната має рацію, — відпочинок обійшовся б мені занадто дорого. В мене не було постійної роботи, бо я була непостійною. В мене не було бажання працювати за спеціальністю, бо… я вибрала її просто навгад. Мені подобалося в дитинстві співати, і я просто в одну хвилину втовкмачила собі в голову, що хочу бути співачкою. Але це бажання зникло. Я не вміла писати музику… співати співала, але… врешті, це не для мене.

Я потягнулася до свого телефону. Мої пальці забігали по клавіатурі, а опісля затрималися над кнопкою «надіслати»:

Ada: «Тобі справді важливо, щоб поїхала справді я?»

Я не стримала посмішки, коли Крістофер одразу увійшов у мережу і почав друкувати смс.

Kriiiis: «Ти мала рацію. Я не мав обманювати своїх рідних. Але… в моєї бабусі хворе серце. Вона постійно тільки й торочить, що скоро помре. Я не міг її засмутити. Вона сказала, що ти схожа на неї в молодості»

Я ледь посміхнулася.

Ada: «Де саме вони живуть?»

Kriiiis: «Аліканте. Це дивовижне місто. Мало кому воно насправді не подобається. Я не знаю принаймні таких людей»

Ada: «Я не знаю іспанської»

Kriiiis: «Це взагалі не проблема… Отже, ти погоджуєшся?»

Я повернулася з боку на спину і глянула у вікно, де відбивалися зірки.

Ada: «Але ти не торкатимешся мене. Між нами не буде близьких стосунків. Я просто… приїду з тобою. І все»

Kriiiis: «Не хвилюйся, я не заподію тобі шкоди. Врешті, це суто ділова угода. Звичайно ж, мені доведеться інколи обіймати тебе чи цілувати в щічку — щоб всі повірили, що ми справді закохані. Але нічого більшого не буде. Враховуючи, що ти витратиш свій час, я заплачу тобі пів мільйона за ті три тижні»

Я підняла свої брови. Врешті, я лайкнула повідомлення.

Ada: «Гаразд. Тоді я погоджуюся. Але це чисто через моє бажання побачити Іспанію і відпочити. Нічого спільного з тобою це не має»

Kriiiis: «Отже, ти просто користаєшся мною?»