Глава 12.4

- Ти! Як ти смієш зі мною так розмовляти!? - перейшла я на злий шепіт. На що чоловік тільки знов посміхнувся. 
- Снодійне було у свічках, ти надихалась та знепритомніла. Дурне дівчисько, - тихо додав він, нахиляючись наді мною. 
- Та хто ти взагалі такий!? - відштовхнувши нахабного чоловіка, зістрибнула з кроваті не забувши при цьому захопити ковдру. Не вистачало ще, щоб цей придурок побачив мене в одній чоловічій сорочці. Хоча стоп! Хто мене перевдягав? Він!?
- Я вже казав, я той, кого бояться. 
- Боятися тебе, та.... - Що? Що він зараз сказав? Очам не вірю! Я стояла посеред кімнати та не могла зібрати себе до купи. 
- Ти той, хто був тоді у лісі, - промовила вголос свої думки. 
- Розумна дівчинка, - знов ця усмішка.
Темний. Зараз навпроти мене стояв той самий темний, через якого я страждаю кожну грьобану ніч від пекучого болю. 
- Ти із самого початку знав хто я така! - почала знов закипати я. - Знав, що я страждаю від болю цієї клятої мітки! 
Я закатала рукав, тицяючи на бліду руку. 
- Прибирай це, негайно! 
- Що прибирати, ти про що принцессо? Я нічого не бачу. - ти бач, він ще й глузує з мене. 
- Ось про це, - почала я терти руку об ковдру. Вже через кілька секунд на моїй руці почали з'являтись кляті лілії. - Прибирай! 
- Тобто, тебе мітка хвилює набагато більше, ніж твій татусь? - запитав здивовано. 
- Що тобі треба? - я вирішила піти короткою дорогою. Адже він не просто так припхався саме у палац. Не повірю, що за мною. 
- А ти, бачу не здивована. Відж підказав, що я тут!? Звісно, адже ти його улюблениця. Але від Рішела зберегти не зміг, - в голосі почали з'являтись сталеві нотки, а моя рука знову запалала болем. - Тож ти маєш бути вдячна мені.   
- Я буду вдячна коли цей біль мине, - затрусила рукою, намагаючись вгамувати біль. 
- Послуга за послугу. Я роблю так, щоб ти більше не відчувала біль, а ти натомість віддаешь мені свою корону. 
На мить я навіть перестала дихати та забула про біль. Корона. Вперше я опинилася в цьму світі саме тоді, коли Сем і Джас тікали з палацу. Вони хотіли вкрасти корону Ізабелли. Їм її замовили за великі кошти. Чоловік у чорному. То це він? 
- Якщо я віддам її тобі, ти зможешь зняти мітку? - прямо запитала я. 
- Я не можу йти проти волі вищіх, - він хижо посміхнувся. - Але можу припинити твій біль. Якщо звісно ти виконаєш мої уови. 
 - Корона. 
- Саме так! Можливо все складеться навіть краще, ніж я собі уявляв. Нікого не доведеться вбивати. Твій дорогоцінний батько залишится живим, - стиснувши щелепи промовив Кріс.