Глава 12.3

Прокидатись було важко, відчуття наче я пила декілька днів поспіль. Голова дуже боліла, але я лежала на чомусь м'якому та вкрита. Почавши згадувати, що сталось злякалась, розплющила очі тарізко підскочила. Як виявилось я лежала на ліжку. Про свій різкий підйом я пошкодувала в ту ж мить. Голова закружляла, мене почало нудити і я поспіхом повернулась, знов у горизонтальне положення. 
Отже виходить в них вийшло мене опоїти, але ж як? Я не їла нічого зі столу, та не пила. Оглянувши себе, зрозуміла що лежу у чоловічій сорочці. Відчуваю зараз себе тхаром, очі ріже від сонячних променів, тому я знов їх закрила. 
Виходить в них вийшло не тільки мене обпоїти, але й завершити справу до кінця. Хоча, я не відчуваю дискомфорту, не болить живіт, не тягне між ногами. Можливо він лише зробив вигляд, що виконав наказ? Якщо дійсно так....
- Нарешті прийшла до тями, - мої думки перервав знайомий голос, але я все ще не розуміла хто, зі мною розмовляє. - Відкривай очі, я знаю, що ти вже прокинулась. 
- Боляче, - чесно зізналась я. Все ще не розуміючи, хто зараз зі мною розмовляє. 
- Тримай, - до моеї руки торкнулось щось холодне. - Пий! 
- Я не знаю хто ви, та не буду це пити! Де я взагалі? - одне я розуміла чітко, це не Рішел. - Покличте Віджа! - почала вимагати я. 
- Віджа немає у палаці, корль про все подбав, - я просто відчувала, що він зараз посміхаеться. - Пий тобі кажу, бо залишишся сліпою! Пий, бо заллю силою! 
Вибору мені не залишили, довелось випити те, що мені так люб'язно тицьнули у руки.
 Вже через декілька хвилин біль у голові почав зникати, я спробувала відкрити очі. Те що я побачила мене зовсім не влаштовувало. 
- Ти! Та як ти посмів!? - почала я, побачивши перед собою Крістіана. 
- Я тебе врятував, тож май повагу, принцессо, - ніжно посміхнувся та відійшов від кроваті. 
- Як я тут опинилась? - підібравши ковдру ближче до себе, запитала я. 
- Я тебе приніс, - спокійно відповів Крістіан. 
- Боже, яка зараз одина? Мені потрібно до себе! - запанікувала я, розуміючи, що Сем із Джасом зараз мене усюди шукають. 
- Вгамуйся, ніхто тебе не шукає.
Що, та як він взалі сміє зі мною так розмовляти!? 
- Ні, я впевнена..., - але завершити мені не дали.
- Якщо ти зараз говориш про своїх вірних псів, то обидва сплять на конюшні. Їх також приспали. Тому, ніхто тебе не шукає. До того ж, ще всі сплять, лише п'ята година ранку, - пояснив він, чим мене трохи заспокоїв. - Ти не виглядаєш зляканою, часто доводилось опинятись в ліжку чоловіка? 
- Та що ти собі дозволяєш, - не стрималась я, перейшовши на крик.
- Тшшш, тебе почують служниці, - посміхався він. - Ти ж не хочешь знищити свою репутацію.