12.2

- Доброго вечора, принце, - награно люб'язно привіталась, спостерігаючи за реакцією. 
- Мало тобі було полювання на цю тварюку, ти ще вирішила тут вечеряти? - принц був не в настрої.
Для нас, посеред саду накрили гарний стіл з усілякими смаколиками. Та чомусь після слів батька, їсти щось, з цього чудового столу, мені не хотілось. 
- Ти боїшся? - також переходячи на ти, запитала я. 
- Боюсь? Та я його спіймав для тебе! - почав хизуватись Рішел. 
Я лише посміхнулась та присіла за стіл. Принц зробив те саме. 
- Гаразд, - почав він вже спокійніше. - Ти моя майбутня дружина та королева, тож я, маю виконувати твої бажання. 
Після його слів, моя рука знов почала пекти, що роздратувало мене ще більше. 
- Здається, ти мене вчора погано почув? Я не збираюся виходити заміж, взагалі! Щоб там не сказав батько!
- Твій голос не враховуватимуть, як власне і мій. Але я навіть не проти такої дружини як ти. Ти вродлива, в тебе гарна фігура, - в цей момент він розглядав мене як товар на ринку. Затримавши погляд на моему декольте, Рішел продовжив. - Ми підходемо один одному. 
- Я не вийду за тебе! В мене попереду ще багато днів, щоб тебе позбутися! Гадаєш, що тхар був моєю единою примхою? 
- Гадаю що ні, але це вже не важливо. Його Величність вже про все подбав, - хижо посміхнувся Рішел, - продовжуючи вечерю. - Чому ти не їси? 
- Дякую. Не голодна! - рикнула у відповідь. Вони змовились! Батько та цей пихатий індик! 
Щойно сонце почало повільно пливти за обрій, звір почав час від часу відкривати очі. На що Рішел миттево відреагував. 
- Потрібно принести свічки та ліхтарі, - наказав він голосно. - Нам не потрібно, щоб нас переривало гарчання цієї тварюки. 
За декілька хвилин нас оточували свічки та безліч ліхтарів. Світло затопило сад. Тхар знов прикрив очі та затих. 
- Так краще. Ви більше нам не потрібні, всі вільні, - прогнав служниць принц. - Ізабелло, можливо трохи вина додасть вам настрою? 
 Ото вже ні. Нізащо я не питиму, та не їстиму те, що тут наготували, це вірний шлях до покоїв принца. Потрібно завершувати цю зустріч. 
- Ні, дякую. Я втомилась за сьогоднішній день, та хотіла б відпочити. Тому прошу мені вибачити, - я вже піднімалась зі стільця як почула зовсім не очікуване:
- Гаразд принцессо, дозволь хоча б скласти тобі компанію до замку, - я не очікувала що він мене відпустить, була впевнена, що вони змовились з королем, та мабуть помилилась. 
- Добре, - погодилась я, роблячи перший крок. Раптово в мене запаморочилось в голові, та я похитнулась. 
Зате Рішел відреагував миттєво, він спіймав мене за талію та приблизив до себе. Останне що я почула перд тим як зомліти це:
- Що ж ти принцессо така норовлива? Зараз ми це виправимо.