Глава 11.2

Тхара помістили у велику клітку, та залишили в саду, щоб кожен охочий міг підійти та подивитись на звіра зблизька. Бажаючих поглянути виявилось досить багато. Звісно близько ніхто не підходив, крім неї.  Моя маленька принцеса стояла найближче до клітки й роздивлялась тхара на всі очі. Грегор наказав скинути з нього тканину, щоб люди мали можливість гарно роздивитись його трофей. Звір не відкривав очей та взагалі не рухався, намагаючись хоч якось уникнути сонячних променів. 
Стиснувши кулаки я стояв в десятку метрів від монарха, під великим кущем плетучих червоних троянд, дивлячись в сторону короля. Лють та жага помсти вирували в крові, вимагаючи покінчити з усим просто зараз. Придушити цього покидька, який віддав наказ вбити моїх рідних. Та не зараз, не так. Він не заслуговує на легку смерть. Я буду відбирати крок за кроком, все що він так любить та цінує. Крок за кроком підбиратись все ближче, щоб він відчував, що його кінець близько, щоб боявся цього та чекав.

Коли всі гості почали розходитись кімнатами, для того щоб перевдягнутись та перепочити перед вечерею, Грегор підійшов до клітки, поруч з якою була Ізабелла, схопив її за руку, стрімко розвертаючи в свій бік.
- Що ти собі дозволяєш? Як посміла мене зганьбити перед усіма!? Ти мала їхати в екіпажі з леді Сюзан, а не верхи як розпусна дівка!
Лише на мить я побачив як її очі загорілися люттю, але принцесса нахилила голову, ховаючи погляд та майже пошепки промовила:
- Так тату, вибач. Я дійсно мала їхати в екіпажі, але коли я побачила що там твоя коханка, все бажання випарувалось! - рикнула у відповідь, за що король нагородив її гнівним поглядом.
- Якщо ще раз, ти викинеш щось подібне, я не буду дивитись на те, що в нас гості, - кинув Грегор та поспішив зникнути у дверях замку.