Глава 11.1

Я перевів погляд на принцессу. Посмішка, яка ще секунду тому прикрашала гарне личко, зникла. Її місце зайняв страх. Але звір не поспішав хапати свою здобич, він наче вивчав її, принюхувався, повільно підходячи до парочки.

- Ізабелло, не рухайся, - промовив майбутній сніданок. Ні, звісно я не дам образити Ізабеллу, а от його, та будь ласка.  - Поклич на допомогу, я його відволіку.

- Ні, краще ти поклич, а я відволіку, - моя смілива дівчинка.

Та поки ці двое сперечались, тхар підійшов майже впритул. Я вже був напоготові, щоб захистити дівча, але звір ліг до ніг принцеси. Це вже шось новеньке.

 Він підкорився!? Неможливо! Хіба що... Хіба що він відчув мене, точніше мітку. Тоді зрозуміло, чому він так себе поводить. Та й вчора, принцесса поводила себе доволі дивно. Мітки на руці я не бачив, але біль, коли вона не підкоряється, відчуває, особисто перевірив. Тож мітка є, але вона не проявилась на тілі. 

Перервавши потік думок, знов глянув на звіра. Той лежав біля ніг Ізабелли, не проявивши ніякої агресії. Та поки принцесса приходила в себе, поруч з'явився Рішел, швидким рухом він вистрелив у тхара великою сіткою, знерухомлюючи його. Тільки тепер, загнаний у пастку, він ричав, кидався, та якщо б дістався розірвав би кожного на місці.

За мить, сюди вже прибігли вартові.    Мотузок становилось все більше, вони затягувались все дужче, доки повністю не знерухомили звіра. Задоволений собою, Рішел нахабно посміхався Белль. Але вона навіть не поглянула в його бік. Вся її увага була захоплена звіром. Складалось враження, що їй було його шкода. Присягаюся, вона навіть хотіла підійти, але її зупинив принц Етан, схопивши за руку.

Полювання закінчилось. Як на мене то дуже швидко. Якби не дівча, бігали б вони за тхаром цілий день, а потім пів ночі від нього.

За декілька годин, звіра доставили до палацу. Дорогою він пручався, та навіть намагався перегризти мотузки. Але варто лише було Белль під'їхати ближче як він вгамовувався, приречено дивився в її бік, та тихенько скавулів. З великих очей лились сльози, світло діяло на них наче кислота.

Так, там у лісі мені не здалося, їй дійсно його шкода. Побачивши страждання тхара, принцесса наказала принести плотну чорну тканину, щоб накрити його, а коли охочих підійти до тварюки не знайшлося, вона зробила це самостійно. Що не вкрилось від допитливих очей принців. Вони ще з більшою цікавістю розглядали Белль. Оце вже ні, вона належить мені. Жоден з цих шмаркачів-принців її не отримає, я про це подбаю.