Глава 11

Ця принцесса, та як їй взагалі прийшло в голову полювати на тхара!? А чому не зірку з неба? Тепер доведеться пертись знов в ліс, та всих розганяти, залишити лиш декілька звірів для виду, бо зжеруть ж усих. Чим взагалі вона думала, вперте дівчисько! Але ж ці сині очі, великі, невинні. Як вона дивилась на нього, як сперечалась з ним тоді у лісі.
Розігнавши непрохані думки, та дочекавшись темряви, Крістіан взяв коня та помчав до лісу. Він не міг дозволити, щоб тхари поласували його принцесою. Так, саме його, бо в темного було ще дуже багато планів на це юне, неосвідчене дитя. І родова мітка тут зовсім не причетна. Йому потрібен рубін, більше нічого, переконував себе темний дорогою до лісу.
Запечатавши всих в своїх логовах, залишив лише одного. Звір тихо рикнув та пішов у своїх справах. Удень тхари сплять, вони не люблять світло, точніше воно ріже їм їх надчуйні очі. Саме тому, вони активні лише вночі, та живуть переважно в глухих хащах, куди майже  не доходить сонячне світло.
Через деякий час на галявині, перед лісом, з'явились численні слуги. Натягували величезний шатер, приносили їжу, напої та багато іншого. Після цього прибув король разом з принцами. Але не було двох найголовніших. Де, хай йому чорт, Рішел? Невже цей бовдур все ще спить!? Та друге питання мене турбувало більше. Де Ізабелла?
Турбувався я марно, за декілька довгих хвилин очікування на галявині з'явилася карета, а перед нею Ізабелла, верхи на великому чорному жеребці. Побачивши її посміхнувся та розслабився, сам не помітивши це. Та щойно побачив, що поруч з нею той черв'як, з яким вона вчора так весело проводила час, захотілось зняти обмеження з тхарів.

Полювання починалось. Принци, в колах охорони рушили до лісу. Я посміхнувся про себе. Боягузи. Навіть завжди безтурботний Рішел, зараз виглядав схвильовано. Мало кому доводилось на власні очі бачити тхара, а ось казок про них вони наслухались вдосталь. Тому поводяться обережно. 
Та вони мене хвилювали зараз менше за все. Ізабелла, вона також зайшла до лісу, але без супроводу. Хоча ні, з нею знов був той шмаркач. Та судячи з її сміху, разом їм було доволі весело. Ото вже ні, вона моя! Я не дозволю, якомусь там сопливому принцу, зіпсувати всі мої плани.
Я вже майже рушив назустріч до парочки, як почув поруч тихий рик. Тхар був тут, біля галявини, просто серед білого дня. Полювання почалось не так як я гадав, але так навіть цікавіше.