Глава 10.6

Крокуючи вниз по сходах, розмірковувала над словами Віджа. В мені також є темна сила, але за цей час вона ніяк себе не виявила. Я навіть нічого не відчувала, хоча Відж казав, що я маю її чути. Як саме, не мала жодного уявлення.

Вийшовши з палацу, помітила, що на мене вже чекає карета. Ну оце вже ні! Нізащо не поїду в ній. Це ще одні тортури, окрім тугого корсету, що вчора був на мені. 

Мої фрейліни вже зручно, на скільки це взагалі можливо, влаштувалися у середині. Я лише посміхнулась. Леді Сюзан, Ліззі та Фізанії буде корисно поїхати саме каретою. 

Це супротив правил, батько буде у сказі, але я збиралась їхати верхи. Немов прочитавши мої думки, Джас вивів Грома. Звісно, кінь справив враження. 

- Який чудовий кінь. Та хто ж його власник? - запитав Рішел. Та де ж він взявся, я гадала, що я приїду остання. Як дратує. - Чи можливо цей кінь дарунок короля для когось з нас? 

Принц швидким кроком пішов назустріч Грому. Я вже бачила цей погляд. Кінь був невдоволений, що його забрав Джас, а тут ще якийсь принц мчав до нього немов навіжений. Звісно Грім став свічкою, та трохи не зачепив копитом Рішела. 

- Ага, зараз. - проходячи повз, пробубніла я пошепки, але так щоб він почув. 

Підійшовши, подякувала Джасу, та забрала повід заспокоюючи Грома. 

- Тшшш мій любий, тшшш. 

- Твій? - з іншого боку промовив Етан. - Дуже гарний.

- Мій. Дякую, - коротко відповіла та посміхнулась. 

- Допомога потрібна? 

- Ні. Грім не любить чужих. Я впораюся сама. 

Швидко осідлав коня, озирнулась. Сюзан була шокована моєю витівкою, знов буде жалітись батькові. Він вже виїхав першим з іншими принцами. Я вийшла пізніше всіх. За це також влетить, та байдуже. 

  За декілька хвилин ми виїхали за межі замку, дорога до темного лісу не близька. В той раз ми їхали добрих дві години. Ми з Етаном їхали перші, за нами Джас та Сем. Рішел їхав поруч із каретою, та час від часу, я чула гучний, противний сміх леді Сюзан. 

Всю дорогу Етан розповідав про свої походеньки, та як попадало йому за це від батька. А в останній раз, коли довелось тікати голим, через вікно, від розлюченого чоловіка однієї ну дуже гарної панночки Іріс, терпець короля урвався й він відправив Етана до нас на відбір. 

- Нам обов'язково заходити до того лісу? 

 - Що боїшся, що тебе зжеруть? 

 - Та не те що боюсь, хотілось би ще раз зайти до Іріс,- реготнув Етан. 

- Погуляємо на початку лісу, я також не маю шаленого бажання йти вглиб. 

Про себе подумала. Досить, вже зустрічалась із ними декілька разів, вистачило. 

Доїхавши до краю лісу, побачила що тут накрили цілий шатер, під яким, на великих столах, була різноманітна їжа та напої. Батько ніколи не вдарить обличчям, навіть на простому полюванні. Хоча ні, не зовсім простому. Не кожен день полюють на тхарів. 

На іншому боці шатра, були м'які пуфи на яких можна було зручно відпочити. 

 Помітивши мене на коні, король скривився, наче відкусив лимон. Але то мене мало турбувало. Під'їхавши до шатра, зістрибнула з коня, та з допомогою Джаса та Сема звільнила Грома від амуніції. Ну не подобається йому ходить із сідлом на спині і я його в цьому розумію. 

- Ти впевнена, що треба знімати все з нього? Цей ліс, м'яко кажучи небезпечний, - занепокоєним голосом запитав Етан. Я обернулася. Дійсно, ніхто не випускав з рук поводдя. Навіть біля столу всі були напоготові. 

- Впевнена, Грім не відійде від мене. А їздити я можу й без сідла. Тож... - договорити я не встигла. 

- Доню, - батько був вже біля мене. Знову цей оманливо-ніжний голос. - Це що!? Ти повинна була їхати в кареті!

- Я вирішила, що так буде краще для мене, - дивлячись прямо на короля, та вичавивши з себе посмішку, промовила я.

Скрипнувши зубами, король ввічливо посміхнувся та пішов. Фух, здається пронесло.

 Полювання починалось, всі вирушили до лісу. До речі сьогодні з Рішелом не було того чоловіка, Крістіана. Чому я дуже зраділа, бо не викликав він у мене довіри, зовсім.