Глава 10.3

 - Так, квіти надзвичайно гарні, - поспіхом відповіла. 

 - Ми незнайомі, я Крістіан, - привітався він. - Особистий вартовий принца Рішела. 

Мене від злості трохи почало теліпати. Знов цей Рішел! Бісить! 

 - Он воно як. То це він вам наказав мене знайти? Передайте цьому хлопчиськові, що я сказала вже все, що хотіла! - рішуче промовила, намагаючись пройти повз, коли почула коротке... 

 - Ні. 

 - Ні? Тоді чому ви тут? - озирнулась. 

 - Я побачив, що ви сама вийшли в сад, без охорони, - його голос нагадував дурман, охоплював, заманював. - Вирішив, що буде краще, якщо за вами хтось нагляне. 

Чорні очі пропалювали наскрізь. "Він точно не той, яким хоче показатися. Переді мною всі опускають очі, а він дивиться прямо, наче кидає виклик. Що ж, в цю гру можно грати удвох. Ким би ти не був насправді, я тебе не боюся." - промайнуло в голові. 

Подивившись йому в очі, зробила крок назустріч, скорочуючи відстань.

 - Дуже люб'язно з вашого боку, але не думаю, що хтось з присутніх хоче моєї смерті, - холодно посміхнувшись промовила я. - Скоріше я помру від втоми, доки буду танцювати з цими хлопчаками. 

Відповідю була коротка посмішка. 

 - Ви дуже самовпевнені, Ваше Високосте. Скоро ви станете дружиною одного з цих хлопчаків, - чомусь із дратуванням в голосі озвучив свої думки чоловік. 

Рука з міткою почала пекти, нагадуючи про те, що я вже не вільна. З кожною секундою жар ставав все сильнішим. 

 - Те, що батько продає свою доньку як найдорожче, ще не значить, що вона має його в усьому слухатись, - промовила зі злості. Чому мене всі хочуть видати заміж? Я вже там була, нічого доброго в тому немає! - Що ви на мене так дивитесь, вам має бути це зрозуміло, тільки не прийнято про це говорити так відкрито. Та, дідько, як же пече! - не витримала я, замахавши рукою, намагаючись хоч якось припинити це. 

 - З вами все гаразд? - схрестивши руки на грудях, запитав цей ідіот. Присягаюсь, що це було не питання, скоріше знущання. Вже дуже задоволеним він був в цей момент. 

 - Ваше Високосте! Ось ви де! — вихрем в альтанку вилетіли два стражи. По голосу впізнала Джаса, отже другим точно був Сем. 

 - Що з вами? — побачивши в якому я стані, брат одразу кинувся у мій бік та протяг склянку з зіллям Віджа. Схопивши її, випила все одним ковтком. 

Рука майже миттево перестала так пекти, та я нарешті могла спокійно видихнути. Піднявши очі, побачила що цей чоловік все ще тут, та роздивляється мене з якоюсь не здоровою цікавістю. 

 - Все гаразд, треба повернутися до гостей, - прошипіла дивлячись майже впритул на Крістіана. 

Він бачив, що мені боляче, але нічого не робив. Просто стояв дивився, наче це йому приносило задоволення. 

Обпершись на руку Сема, я покрокувала геть від альтанки та цього дивного чоловіка, але не встигнув зробити й декілька кроків, почула:

 - Ще побачимось, принцесо, - пролунало цілком пристойно, але зуб даю, щось тут не так.