Глава 10.2

Спустившись до низу, я поспіхом забрала руку з металевого захвату батька та відійшла на крок далі. 

 - Ваша Високосте, - продовжував голосно Відж. - Дозвольте відрекомендувати вам претендентів на руку принцеси! 

Отримавши згоду, маг продовжив. 

 - Принц Рішел, королівство Мейд! 

З посмішкою переможця, вперед вийшов хлопчисько років двадцяти п'яти, оглянув мене наче здобич з голови до п'ят та поцілував мою руку на знак вітання. 

 - Принц Томас, - продовжував Відж. - Королівство Леборн. 

Принци по черзі підходили та цілували мені руку, вітаючись. 

 - Принц Адріан, королівство Бастіферс! Принц Аррон, королівство Кетторд! Принц Рілан, королівство Гудахар! Принц Дрейвен, королівство Хлоддивігір! Принц Етан, королівство Тедорхія! 

Ще трохи й мене знудить від цих притворно-солодких посмішок, а руку так й тягне витерти. Жоден з цих заївшихся мажорів мені не сподобався. 

 - Після свята стане відомо ім'я того, хто зможе підкорити серце нашої юної принцеси, - все продовжував Відж, доводячи мене до сказу. - А зараз пані та панове, БАЛ! 

Після його слів мене водночас з усіх боків оточили принци, запрошуючи на танець. Та щоб вас тхари вночі поганяли! Не дивлячись вклала свою руку в першу ліпшу долоню. Це виявився принц Рішел. Закружлявши мене в танці, мені самовпевнено повідомили, що моїм чоловіком може бути тільки він, та більше ніхто. 

Бачте нашим королівствам це найвигідніше та за нас все вже вирішено, а це свято лише показне.

Далі буде ввечері. Зараз вмикають світло. А інтернет без світла... Коротше кажучи взагалі немає. Всих обіймаючи, дякую що залишаєтесь поруч. Всим миру........ та дощу))) 

 - Як самовпевнено! - загорілася я. Ні ну який нахаба. - Але, в одному ти дійсно правий! Це все показне, - та нахилившись трохи вперед, прошепотіла... - Розповім тобі таємницю, я взагалі не збираюсь виходити заміж! Я влаштую вам таке пекло, що ви самі будете тікати виблискуючи п'ятами, - розсміялася я, наче навіжена. 

Музика гарно приховувала мої витівки, тому ніхто не звертав на нас уваги. На щастя танець скінчився, та я могла позбутися цього розбещеного хлопчиська. Я хотіла тихенько втекти, але такої можливості мені не дали інші принци, доки я не приділила увагу кожному. Та не тільки принци жадали моєї уваги але й гості. Я не могла зникнути з зали, та не поспілкуватись хочаб з декількома із гостей, так пояснювала мені вранці Марта. 

Обійшовши половину зали, вірішила що з мене вже досить. Відшукав очима батька, зрозуміла, що в мене з'явився шанс звідси втекти. Він як раз, саме зараз, запросив на танець леді Сюзан та нікого окрім неї не бачив. Нажаль у великому залі я не змогла відшукати очима братів. Всі вартові виглядали однаково, мені залишалось тільки сподіватися що вони поруч. 

Зрозумівши, що кращого моменту мені не знайти, я тихенько прокралася до саду. Треба було хоч якось відпочити від усього цього. 

На столицю вже напливав вечір. Наповнюючи все довкола різноманітними відтінками фіолетового. Прохолодний вітерець обдував моє розпалене обличчя після великої кількості танців. 

Знайшовши, подалі від голосних гостей та музики, альтанку, зайшла до неї трохи перепочити. Вечір лише починався, як і мої пригоди. Хвилинка тиші, саме те, що потрібно зараз. Фіолетові проміні, гарно переливались на білосніжних пелюстках, якихось чудернацьких плетучих квітах, які оповили альтанку з усих боків, ховаючи її гостей від сторонніх очей. Насолоджуючись цим моментом, я не помітила, що перестала бути єдиною гостею серед цих чудових квітів. 

 - Милуєтеся, Ваша Високосте? - хриплий, знайомий голос змусив мене обернутися. Переді мною стояв високий, міцний чоловік та пильно дивився на мене, не відводячи очі. Я в свою чергу гарячково намагалася згадати, де я вже чула цей голос.