Глава 9.2

Цієї ночі я ніяк не міг заснути. Бісова мітка, та ця незнайомка у лісі не давали мені спокою. Я вирішив зустрітись з нею ще раз. Якщо вона дійсно моя істина, то мені не буде важко її знайти. Але все виявилось складніше ніж я собі гадав. Дівчина на мій клич не одізвалась. Взагалі. Це було досить дивно. Вирішивши, що владнаю це пізніше, ліг спати. 

Наступного дня я вже був у столиці. Обравши найкращій прихисток, планував відпочити, та підготуватись до походу у замок. Судячи з усього, зробити це буде легше легшого. Варта, яка мала б стояти на кожному кроці, після спроби крадіжки, взагалі не було, що було на мою користь. 

Цієї ночі, я також намагався побачити дівчисько, але знов марно. Я прикладав все більше і більше зусиль, але результат був один і той самий. Незнайомка не відкликалась на мій клич. Мені було цікаво, чи є у неї мітка? Вона маг, чи проста людина? Думки кружляли в голові не даючи заснути. 

 - Та з якого дива, я взагалі про неї думаю? - розсердився сам на себе, але лише під утро зміг нарешті заснути. 

Прокинувся майже в обід. Привів себе до ладу, та вирішив спуститись до таверни. Ледь я ступив, старий хозяїн простягнув мені лист. 

 - Вам передали, - усміхаючись промовив хозяїн. 

 - Хто передав? - спитав я, вже підозрюючи від кого послання. 

 - Не знаю, мілорде. З ранку прийшов якийсь хлопчина, просив передати вам це, - мотнув головою в бік листа хозяїн таверни. 

 - Дякую, - діставши з карману золотий, віддячив старому. Замовивши сніданок сів за дальній столик. Розгорнувши листа, швидко пробіг по рядкам. 

" Для тебе є справа. Сьогодні Рішел приїхав до Галархії, як один з претендентів на руку принцеси. Звісно, я не можу відправити свого єдиного сина без гарної охорони. Ти будеш його особистим стражем. Сподіваюсь, що цим, я якось зміг тобі допомогти. К." 

Просто чудово, мені ще тільки вискочки принца бракувало. Так і не посідав, я спалив лист та вийшов з таверни. Осідлавши коня, помчав на головну вулицю, ледь не врізавшись у принца Рішела, та його людей. 

 - Крістіане, - здивувався побачивши мене. - Батько казав, що ти мене знайдеш, але я не думав, що так швидко. Ще одне. Навіть для мене, стало несподіванкою, що простий бібліотекар, виявився особистим охоронцем короля, - порівнявши коней, пошепки промовив Рішел. 

 - Ваше Високосте, доброго дня, - схилив голову, вітаючи принца. - Не будемо тут затримувати, краще поїдемо до замку. 

З одного боку Кастіан поміг потрапити до замку без жодних проблем, також я дістав офіційний статус та міг вільно пересуватися замком. З іншого, доведеться бути нянькою принцу. 

Зустрічали нас святково. Хоч між собою в королів були не найкращі відносини, Грегор був не проти мати такого друга як Кастіан, адже Мейд, перше королівство із видобутку руди. Також має найбільшу армію з усих королівств. А Галархія, хоча й невелика країна, але перша з видобутку дорогоцінних каменів та золота. Тому найбільш вигідний союз для Галархії, це Мейд. Отже, Грегор як міг проявляв гостинність. 

 Рішела, провели до його покоїв, щоб він міг відпочити після довгої дороги. Мені також виділили кімнату поруч із принцем.

 Бал почнеться завтра ввечері, тож сьогоднішня ніч була повністю у моєму розпорядженні. Мені потрібно знайти цю бісову корону, щоб забрати рубін. Дочекавшись темряви, дякувати принц не залишав кімнату, мабуть дорога була таки важка, тихо вислизнув з кімнати, та почав нетерпляче обшукувати замок. 

Я обшукував кімнату за кімнатою присипляючи охорону, навіть знайшов тронну залу, але знайти бажане не зміг. Скоріш за все, після того, як ця трійця погоріла на справі, корону надійно сховали. Я вже збирався йти у свою кімнату, як натрапив на ще одні двері. Спочатку я думав, що вони заколочені, але придивившись краще зрозумів, що зараз двері відкриті, бо з середини лунали чиїсь голоси. 

Штовхнувши двері, нікого не побачив. Минувши дерев'яні дошки, якими були забиті двері, рушив вперед до голосів. В цій частині замку було доволі похмуро, на стінах висіли старі картини вкриті багаторічним пилом. Освітлення не було, тільки за рогом сяяло слабке світіння. Лунали все ті ж голоси. Було зрозуміло, що ця частина не використовувалася значний час. Я продовжував йти вперед, обережно зазираючи за ріг. Моїм очам відкрилась не очікувана картина. Дівча, вдіта в чоловічий одяг, волосся зібране нагору, на обличчі чорна маска, та якийсь білявий хлопець, проводили тренування. Бій був далеко не жартівливий. Він йшов майже на рівні. Вигравала, як не дивно, дівча. Її суперник був на дві голови вищий та міцніший за неї, але вона із легкістю перекидали його через себе, та виконувала багато інших рухів мені взагалі не відомих. Після кожного нового руху, її суперник валявся на пильній підлозі. Щось у цих двох було до болю знайоме. Точно! Це вони! Те дівча з таверни у лісі, та один з її спільників. Але, що вони тут роблять? Забрали мої гроші, та живуть собі у палаці. Я вже хотів вийти провчити цих нахаб, дати їм ту винагороду, на яку вони заслуговують, але раптом одна з дверей відчинилась. З неї вийшов третій, що також був тоді в таверні. 

 - Може досить!? Ви розбудите увесь замок! - почав обурюватись той. 

 - Годі, Сем, сюди ніхто не прийде, це місце заборонена зана для всих, за наказом королеви, - відповіла дівчина. 

 - Так, Сем, може краще приеднаєшся до нас? Мира мене просто як немовля обіграла, - пожалівся білявий. Отже Мира, цікаво. 

 - Без мене, - коротко кинув той, кого назвали Семом. Повернувся щоб піти, але за мить зупинився. Поглянувши через плече, кинув злий погляд на дівча. Вже перед тим як зачинити за собою двері, коротко кинув:

 - Відж сказав, що завтра на бал ми з Джасом будемо супроводжувати тебе удвох, - та захлопнув двері не очікуючи на відповідь. 

"Завтра на бал? Та хто вони такі, чорт забирай? Ще й згадали про Віджа. Невже вони працюють на короля?" Подумки вилаявшись, вирішив перш ніж покарати їх по своєму, з'ясувати хто вони такі. Цієї ночі я тихо повернувся до своєї кімнати.