Глава 9.1

Простеживши за моїм поглядом, гнівно промовила:

 - Губу закатай, збоченець! Краще скажи мені, де я? - почала вимагати ця навіжена. Але сумніваюся, що після лісової біганини від тхарів, вона не розуміла де знаходиться. Та питання навіщо вона тут, мене турбувало набагато більше. 

 - Ти сама знаєш де ти! Тільки не розумію, що ти тут робиш, дівчинка? Як опинилася тут? - намагався дізнатись хоч щось. Якщо її послав король, то доведеться розібратися з нею тут і зараз. 

 - Якби я знала! - зі злістю промовила вона. - А ти хто такий? - кивнула в мій бік, підтримуючи поранену щоку долонею, намагаючись зупинити кров.

 - Я той, кого бояться, - якщо вона не дурна, та чула чутки, то зрозуміє хто перед нею. 

 - Та невже?! - знущально протягла, скоса споглядаючи на мене. Я слідкував за кожним її рухом, та з кожною секундою розумів, що щось не так. Дівчина танула в мене на очах, в прямому сенсі цього слова. 

 - Що з тобою? - запитав я, дивлячись у розгублене лице. 

 - Що... - промовила вона, та повністю розтанула. 

Розтанула, випарувалась! Наче її тут і не було. Але ж ні, була! Була ж? Раптом праву руку обпекло. Закотивши рукава, побачив, що прокинулась родова мітка. Від зап'ястя до ліктя поширювались темно-фіолетові лілії. Я ошаліло дивився на свою руку. Ні! Не може бути! 

 - Істинна, - прошепотів я, дивлячись на свою руку. - Вона? - здивований, перевів погляд туди, де ще декілька секунд тому була дівчина. - Просто чудово! 

Розлютився від такого подарунка долі. Цього мені тільки бракувало. Втім, мітка мені не завадить здійснити задумане. Смикнувши рукава назад, вскочив на коня, та попрямував геть з лісу. Скоро світанок, потрібно поїсти та поміркувати, що робити далі. Заїхавши до найближчого селища, повернув на заїжджий двір. Заказавши собі поїсти, прийнявся за улюблену справу, збір пліток. Хоч половина й була відвертою маячнею, були й ті, що варті уваги. Наприклад те, що через декілька днів у палаці відбудеться бал, свято на честь повноліття принцеси Ізабелли. А отже, потрапити до палацу буде набагато простіше. 

 - А ще я чув, що король на цьому балу обере принцесі чоловіка, - продовжували обговорення королівської родини за сусіднім столом. - Кажуть, що буде семеро кандидатів на руку принцеси Ізабелли. 

 - А я чув, що принцеса хвора, - підхопив другий. 

 - Та ти що, буде оце король влаштовувати свято, коли принцеса хвора?! 

 - Так, гадаю ти правий. Не буде. Наша принцеса кажуть гарна, як ранкова квітка. 

 - Їй щойно виповнилося двадцять один, а король вже хоче видати її заміж, тому влаштовує таке пишне свято...

Все, що мені було потрібно, я дізнався. Про себе посміхнувся: "все буде значно легше ніж я очікував. Тепер справа за меньшим, потрібно непомітно потрапити до замку, а вдавати пихатого багатія, справа не важка. Схоже, король таки боїться за свій трон, якщо вирішив продати заміж свою доньку. На цю виставу буде цікаво поглянути".

Вирішивши, що сьогодні залишуся тут, взяв собі кімнату, та вирушив нагору відпочити від нічних пригод. 

Мені не терпілося отримати назад те, що належить мені по праву. Це не просто рубін, це ключ. Ключ, який відкриває шлях до сили - древньої, могутньої, родової магії темних. Я повинен її знайти! Повинен помститись за матір та батька! За усих, хто зазнавав тиранії короля. Багато років я переховувався, та був вигнанцем, приховував свою магію, таємно тренуючись вночі на пустирях. Я навчався всьому сам, без зайвої допомоги. Едине що в мене було, це стара книга заклять матері, яку я вивчив від початку до кінця. В день я працював, заробляючи на їжу, уночі тренувався. Так минули мої перші десять років життя без батьків. Коли мені виповнилося сімнадцять років, накопивши достатньо коштів, я поїхав з Галархії. Мейд, сусіднє королівство поряд з Галархією, став моєю новою домівкою. 

Через Грегора, темних магів майже не лишилося. Навіть на території інших країн, він все-таки знаходив спосіб, та позбувався темних. Шпигуни короля були усюди! Я не міг зрозуміти, чому він нас так ненавидить? Адже ті плітки, що ми стали причиною появи тхарів, відверта брехня! Так, ми могли підкорити цих тварюк, але ніколи не нацьковували їх на людей. Мене все ще турбує це питання. За що король так вчинив з нашим народом? Що ми зробили не так? 

Зараз я вже не той хлопчисько, який вимушений був ховатися. Я перший темний маг Мейда та те, що я темний знає лише Його Величність Кастіан. Це він, помітивши на вулиці худого хлопчака, пожалів та взяв із собою до палацу. А якось уночі я вийшов тренуватись, та під час тренувань, побачив короля у лісі. Спочатку він був здивований, навіть розлючений. Але, дав можливість все пояснити та розповісти. Як виявилось, Кастіан вже чув про справи Грегора, та не підтримував його. Моя докладна розповідь, здавалося, розлютила його ще дужче, тільки ось тепер, король був злий не на мене. Кастіан забрав мене до палацу, мені надали цілу бібліотеку з різноманітними книгами, навіть магічними. Приховати моє справжнє єство, було неможливо, тому в палаці, я був звичайним бібліотекарем. З часом, я став служити Його Величності для зовсім інших цілей. Мені довіряли доручення, які потрібно було вирішити так, щоб не втручати короля. Якщо казати простіше, я став прибирати з дороги короля тих, хто йому заважав. При цьому Кастіан залишався осторонь. Зате, вже через декілька років пішли плітки про темного мага, який з'явився у Мейді. Грегор тоді приїздив особисто, мовби нанести дружній візит, але я знав для чого це все, втім як і Кас. На ці пару тижнів, які в нас гостював Король Галархії, мені було велено не потикати носа з бібліотеки. 

Після того як несподівані гості поїхали, я розповів Касу, що хочу помсти. На що Його Високість посміхнувся та сказав, що я ще не готовий. Ще декілька років, я тренувався та виконував накази корони. Плітки про темного розповсюджувалися немов зараза. Та завжди після виконання наказу, я чув, що бачили поблизу людей з Галархії. Темних все ще шукали, мене шукали.