Глава 9

Крістіан.

- Крістіан, ховайся! - схвильований голос матері, пролунав крізь пелену моєї свідомості. 

- Мамо! Що трапилось? - семирічний я, ніяк не міг зрозуміти, що ж відбувається. З двору почали лунати різні голоси, я виразно чув крик батька перед тим, як мати схопила мене за плечі та силою кудись запхала.

- Сиди тут тихенько, щоб не трапилось не смій виходити! - наказала мати, зачиняя мене у схованку,  накладая закляття тиші та блокуя прохід заклинанням. В наступну мить у  наш дім увірвалися якісь люди в обладунках та мантіях. Маму одразу схопили та едине, що я міг роздивитись із свого укриття, це те, як вона впала на підлогу та її порожній погляд зупинився на моєму укритті. Із сірих очей скотилась поодинока сльоза, а з рідних вуст збігла цівка темно - червоної крові. 

- Мама! - закричав я, розуміючи що так не повинно бути. - Мама! - бився в дерев'яні двері, роздираючи маленькі ручки в кров і заганяючи одну за одною скапки. 

- Мама! - Розплющив очі, сідая у ліжку. Знов цей жах. Прогоняючи залишки сну, встав. Сьогодні важлива зустріч Мені потрібен цей рубін! Я повинен його повернути! Він належав моїй матері, але після тієї ночі, зник. Камень дивовижної чистоти, та наразі, як виявилось, його запхнули до корони принцеси Ізабели.

Мені порадили трьох першокласних злодюжок. Які зможуть провернути цю справу, тихо та без зайвого галасу. Вдягнувшись, спустився до таверни. За золотий мені відразу вказали на потрібних мені людей. Трійця сиділа у найдальшому кутку та щось жваво обговорювали. Підійшовши ближче, перейшов одразу до справи. 

- Є одна справа, плачу золотом. Цікавить? - першим із трійки підняв голову чоловік у масці. Придивившись краще, зрозумів що це дівча. 

 - Золотом кажеш? Та що потрібно робити? - спитала вона із нудьгуючим поглядом, не виявляючи жодних емоцій. Зрозумівши, що все ж таки моя пропозиція їх зацікавила, підсів до них, розправивши капюшон так, щоб мое лице було не видно за темною тканиною. 

- Мені потрібна корона Ізабелли, - відверто відповів я. - Пропоную тисячу золотих, а ось це аванс, - жбурнув я на стіл мішечок із золотими. 

Навіть через маску було видно, що очі у дівча запалали, коли вона почула брязкання монет.

- Лоя..., - почав один із трійки, але дівча гнівно на нього поглянула, забрала мішечок зі столу та ствердно кивнула. На що я тільки посміхнувся. 

- Через дві доби, буду чекати на вас тут із залишками золота. Щасти.

Піднявшись з лавки, розвернувся та пішов нагору, попередньо замовивши вечерю. Ніч буде довгою. 

Тхари, вони відчували темного та щоб вони не напали на селище, доведеться провести цю ніч у лісі, утихомирюючи диких тварюк. 

Дві доби я залишався у лісі, звірі поводилися дуже агресивно, з'являлись навіть в день, намагаючись дістатись селеща. Довелось витратити багато сил, щоб стримати їх. На третю ніч, я прийшов у ту саму таверну, але вона виявилась порожньою. Порожньо, хай йому грець! Втім як і все селище. Більше мене тут нічого не тримало, я вирішив самостійно дістати злощасну корону. 

По дорозі до столиці, дізнався перші плітки. Хтось намагався викрасти корону принцеси Ізабели, злодіїв не спіймали. Просто чудово вони засвітилися! "Славнозвісні, невловимі злодії , які не залишають слідів" - сердився я, повертаючи коня у бік лісу. Зараз марно щось робити. Грегор посилить охорону. У палац буде не прорватись.

У лісових хащах блукав туди-сюди, тренуючи бойові заклинання. Чому саме тут? Тому що це едине місце куди не заглядатимуть шукачі короля. Адже, все ще відкрите полювання на темних.  З того часу Грегор не вгамувався. Щоразу я чую про чергове полювання. Едине місце куди вони не поткнуться, то це цей бісів ліс із тхарами. Мені коштувало великих зусильіх підкорити, кожного один за одним. В мене не залишалось іншого вибору. 

Декілька тижнів тому, я все ж таки себе видав. Хтось побачив, як  я тренувався за селищем, пішли чутки. Шукачі, на чолі з магами почали обшукувати села, шукаючи темного. Мені довелось обирати - або тхари, або варта короля. Я обрав тхарів,вирушивши до лісу. 

Мене з моїх роздумів вирвав дивний звук. Звірі вели себе дивно.Полювали? Незрозуміло. Але у лісі хтось був. Я піднявся та почав прислухатися. Шарудіння листя і хрускіт гілок ставав дедалі голоснішим, та через мить, в мене на великій швидкості, хтось врізався. 

Я ледве встиг поставити блок. Дівчисько! Це було дівчисько! Врізавшись в мій блок, вона впала на землю. Білі кудрі обрамляли бліде личко, розсипавшись по траві. Тхари кружляли по колу, ричали та шкірились, не збираючись відпускати свою здобич. Але все ж таки здалися під моїм натиском, ховаючись далі в ліс. 

- Хто ти? - спитав я, розглядаючи дівчисько. Гарне колись, та несумнівно дороге плаття, після бігу лісом, перетворилося на брудну ганчірку. - Що ти тут робиш? 

На мій подив, дівча швидко впоралася зі своїм шаленим диханням, підірвалася на ноги, лякливо озираючись на всі боки. 

 - Повторюю питання. Хто ти, та що тут забула? - зробив крок вперед, щоб роздивитись цю особу краще. Вона одна з шукачів короля? 

 - Я... я... - було видно, що вона боїться, Тхари добряче погоняли її по лісі. 

 - Язика проковтнула? - гримнув на неї. Мене це все почало втомлювати. Все ж таки дівчисько виявилась не з лякливих, припинив озиратись поглянула на мене, та з викликом промовила:

 - Та з якого дива, я повинна казати тобі свое ім'я? - зробивши ще декілька кроків назустріч, помітив на гарному личку кров. Щока була подряпана. 

 - Ти поранена, - вірішив просвятити дамочку, подумки приготувавшись до істерики, та картинного обмороку. Але й тут мимо. Дівча вилаялась, та прийнялася своїм же платтям зупиняти кров. Роздерте вбрання, майже нічого не приховувало, та відкривало довгі стрункі ноги.