Глава 8

- Прошу мене вибачити, але мені дійсно зле, тому краще я піду до себе, - присіла в реверансі не розриваючи зоровий контакт. 

- Що ж, Ізабелло, я сподіваюся що ти мене зрозуміла. 

Обернувшись, я попрямувала геть від цього місця. Якщо цей чоловік був моїм батьком, то краще я вже залишусь сиротою. Жорстокий, позбавлений почуття до власної дитини. Ні, я не бажала собі такого батька. Та й с таким відношенням він навряд ним стане. Мені стало шкода Белль. Сльза, скотившись із моєї щоки, залишилась на дерев'яній підлозі. Це для мене Грегор, все ж таки був, чужою людиною. Я на протязі всьго свого земного життя гадала, що сирота і тому слова, що кидає король у свою доньку, наче гострі леза, не ранять мене так сильно, як Белль.  Единий, як я зрозуміла,  хто підтримував сестру - це Відж. Ну нічого, я тепер її нізащо не кину! Все зроблю аби підняти її з ліжка та зробити щасливою! Витерши сльози, я попрямувала далі. 

Я попрямувала у покої сестри. Увійшовши, Відж зачинив зв нами із Джасом двері. 

- Що трапилося? - підскочив Сем, не зводячи очей із моєї пораненої щоки. 

- Все гаразд, - поспіхом відповіла. 

- У Мирі прокинулась магія, яка закинула її сьогодні вночі у ліс до тхарів. Та наша сестричка влаштовувала забіг від монстрів, - намагався пожартувати Джас, не згадуючи про мітку, за що я була йому дуже вдячна. 

- Що? Миро, це дійсно так? - здивовано запитав Сем, підійшовши ближче и обережно торкнувся кінчиками пальців, раненої щоки.

- На жаль, так, - пробурчала я, та вірішила змінити вже цю тему. -  Як Бель? 

Неохоче опустивши руку, Сем відійшов у бік, надаючи мені ковток свіжого повітря. Я й не помітила, що майже не дихала поруч із ним. 

- Все так само. Зілля, котрим напоїв її Відж, скоро вже закінчиться та потрібна буде нова порція.

- Відж, ти зможешь її вилікувати? - прямо запитала я.

- Миро, я роблю усе можливе. Від яду арахніду немає протиотрути, та я навіть не можу уявити де Ізабелла могла на ньго натрапити, ці тварюки вже багато століть не були помічені у Галархії, як і в усьому світі. Вони просто зникли. 

- Та що нам тепер робити? - запанікувала я. - Як врятувати Бель? Як, вгамувати мою магію, щоб не бігати у ночі по лісі. Як, не війти заміж, якщо вже заручена? - вимовила и зараз же затихла, розуміючи що зараз, видала сама себе. 

- Що це означає? - вхопився за мої останні слова Сем. 

- Мира прокинулась сьогодні вранці із міткою,- бачачи мій пригнічений погляд, вирішив втрутитись Джас. 

- Отже мітка, - промовив він роздратовано. - Та хтож він? Високий лорд? Чи може принц? - бажаючи зачепити, в'їдливо запитав Сем. - То як він тобі? 

- Я уявлення не маю хто він, зрозуміло! Нема чого на мене так дивитись, якщо ти гадаєш, що це все приносить мені велике задоволення, то мушу тебе розчарувати! Я тридцять п'ять років жила, навіть не підозрюючи, що я, вашу матір, спадкоємиця трону! Навіть не гадала, що в мене десь є родина! Тиран - батько! Мати, яка відсторонилася від усих! Сестра, яка не витримала всього цього жахіття та хотіла накласти на себе руки! А що таке магія, я знала лише із фільмів та книг! А зараз ще й ось це! - я зі злістю закатала кукав, оголюючи яскраві лілії. - Ви хоч уявляєте як мені зараз? Що я прокидаюсь кожен ранок гадаючи, що це все мені лише наснилось, та коли розумію, що це не сон, намагаюсь вижити в цьму бісовому світі! А зараз, ти дивишся на мене так, наче я тебе зрадила! - нарешті вибухнула я. - Вий гадки не маєте як мені зараз! І тим більше не має права засуджувати! 

Стрімко розвернувшись, вибігла із покоїв та попрямувала до себе. Мені потрібно було побути самій та все обміркувати ще раз. Я із самого початку намагалась на все реагувати спокійно. Зараз моїй витримці настав кінець. Їдке зауваження Сема, стало причиною цього вибуху. Я вибухнула, видаючи усі свої хвилювання. 

Забігши до кімнати, грюкнула дверима та впала на кровать кутаючись у теплу ковдру, та ковтаючи сльози від образи. 

- Миро, - це був Джас. Тихенько зайшовши за мною він присів біля моеї кроваті. - Пробач Сема, він не хотів тебе образити. Він дуже кохав Лію, не тільки як нашу зведену сестру. Мені тяжко сприйняти, що її більше нема, що замість неї зараз є ти. Те саме обличчя, той самий сміх. Та сама посмішка, та очі. Така рідна, а в той же час зовсім чужа. Сему набагато складніше. Я згоден, він перегнув палицю та не мав так казати, але зрозумій і його також. 

- Я розумію його, - шмигнула носом, виглядаючи із ковдри. - Але ж він також має нарешті розуміти, що я не вона. 

- Він вже зрозумів свою помилку. - посміхнувся Джас. - Вам треба лише поговорити. 

- Вже не сьогодні, в мене просто немає сил. - намагалась посміхнутись, але посмішка вийшла кривою . 

- Відж передав мазь, - "брат" покрутив у руці прозору склянку із білим кремом всередині. - Дозволиш? 

- Так, - вибравшись із ковдри, підставила поранену щоку братові. 

Обережно обробивши рану, Джас зібрався вже йти. 

- Можешь залишитись тут? Мені так буде спокійніше, хочу відпочити, - дивлячись що він вагається, швидко додала: - Якщо я знову почну марити, ти швидко зможешь послати за Віджем. 

 -Миро, якщо мене тут побачать то підуть чутки, - невпевнено почав він. 

- Я дійсно боюся, що знову опинюсь у тому лісі. - я ні крапі не збрехала. Мені дійсно було лячно. Подивившись мені в очі, Джас ствердно кивнув, та сів поруч із ліжком у м'яке крісло, скомандувавши щоб я засинала. 

На диво, цієї ночі мені взагалі нічого не наснилось. Навіть можно сказати, що я відпочила. Відкривши очі, побачила що Джас, так само сидів у кріслі, про щось замислившись. Біля нього на столі стояла таця із різноманітними смаколиками. Скоріш за все, Марта подбала про нас. Повернув голову у бік вікна, зрозуміла, що вже вечір. Знов повернувшись до брата, посміхнулась та промовила:

- Дякую. 

- Ти нарешті прокинулась. Як спалося? - посміхнувшись у відповідь, підвівся з крісла та підійшов ближче до ліжка.