Глава 5

Усю ніч, що залишилася, ми пробули біля ліжка сестри. З вікна я спостерігала схід сонця. У мене ніколи не було сім'ї, зараз вона з'явилася, і я збиралася зробити все, щоб їх захистити! Ну, тримайтеся! Ви ще не знаєте, з ким зв'язалися!

- Мира, нам час, - покликав Відж.

- Виглядаєш якраз слушно, - реготав Джас.

- Це точно, - дивлячись у дзеркало, посміхнулася я. Під очима синці, на голові клоччя з волосся, очі злипаються. Мені б зараз душ, масочку, та пару патчів, але для справи я вище всіх похвал.

- Саме те, що потрібно! - Підтримав мої думки Відж, беручи мене за руку.

- Сем?!

- Я готовий! Особистий вартовий принцеси. Звучить? - мені здалося, чи в голосі було розчарування?

Вимучено посміхнувшись, Сем пішов за нами. Перед покоями побажав мені удачі і залишився стояти біля дверей. Зайшовши до покоїв разом з Віджем, я скинула свої обладунки, залишаючись лише в легкому одязі серед усього цього неподобства, що називається гардеробом принцеси. Нічну сорочку ми шукали разом з Віджем, бо моїх сил було мало, стільки там було речей. З розумним виглядом, дістаючи чергове плаття маг сказав, що я звикну, у чому я дуже сумніваюся.

Знайшовши нарешті те, що ми шукали я поспішила переодягнутися у ванній, а коли увійшла назад у сорочці в підлогу, Відж ледь помітивши мене відвернувся, я тільки пирхнула:

- Ця, кхм ... сорочка, а інакше я назвати це не можу, приховує все, що тільки можна, так що повертайся, - зі сміхом сказала я.

- Це не пристойно Мира, - пролунало у відповідь.

- Я не вважаю це не пристойним, тим більше, я вже під ковдрою, повертайся.

- Як тільки я повідомлю, що ти прийшла до тями, збіжаться слуги, будь готова, - попередив Відж і вийшов за двері.

Вже за кілька хвилин після його відходу, до покоїв увірвалися слуги.

- Ваша Королівська Високість! Ви нарешті прокинулися! – випалила жінка.

На вигляд їй було  років п'ятдесят, а за нею стояло ще троє дівчат приблизно мого віку. Я гадки не мала хто це, мені на допомогу прийшов Відж

- Ізабелла, твоя нянька не відходила від тебе ні на мить. Мені вчора важко вдалося її вмовити залишити тебе зі мною.

- Няня? - Підняла я брову.

- Як ви, Ваша Високість? - стурбовано запитала жінка, торкаючись мого чола.

- Все гаразд, - невиразно відповіла я. Не думала, що буде так складно.

- Яка я рада, що все обійшлося! Потрібно доповісти королю, що з  принцесою все гаразд!

- Я вже відправив слугу, - пояснив Відж, за що я нагородила його пильним поглядом, маг лише знизав плечима.

- Сьогодні ж розішліть запрошення на бал! - за дверима почувся чийсь владний голос, а за мить я дивилася в обличчя своєму батькові. Блондин із небесно-блакитними очима дивився на мене. У його погляді явно читалося полегшення.

- Дитино моя! Ти нарешті повернулася до нас! - велично сказав він, підходячи до ліжка і цілуючи мене в лоба.

- Так, тату, зі мною все добре, не хвилюйся, - спробувала посміхнутися я у відповідь.

- Ось і добре! Відж, спостерігай за нею! - Король уже обернувся щоб піти, але зупинився. - І так, до балу тобі заборонено покидати межі твоїх покоїв!

- А як же свіже повітря? Мені забороняється навіть виходити до саду? - Здивувалася я.

- Ти смієш мені суперечити!? - вигукнув Грегор, різко розвертаючись до мене і впиваючись у мене поглядом, а я зрозуміла, що він таки був тираном, хай не для народу, але для своєї сім'ї він тиран!

Відж дивився на мене, даючи зрозуміти, щоб я не сперечалася, але куди там. Сівши в ліжку і склавши руки на грудях, дивлячись у темно-сині від гніву очі батька, твердо промовила:

- Я виходитиму в сад! Не хочу і не буду цілими днями сидіти в чотирьох стінах! - благо гнівними поглядами мене було не залякати.

- Ти хочеш знову бути отруєною? Хочеш знову наразити на небезпеку мій трон? - розпалювався Грегор усе більше, а я ще більше переконалася, що він просто використовує сестру в своїх цілях.

- Я змінив варту, Ваша Величність, і особисто наглядатиму за принцесою, - спробував виправити ситуацію Відж. - Свіже повітря допоможе швидше відновити сили.

Король невідривно дивився на мене, а я не відводила погляду від нього. Нехай звикає, бо я не буду сліпо робити те, що він говорить.

- Якщо ти так кажеш, нехай буде так! - Здався він. Гнівно розвернувся і швидким кроком вийшов із покоїв, грюкнувши дверима.

- Ваша Високість, навіщо ви сперечаєтеся з ним? Він знову вас закриє в підземеллі, - хлюпаючи носом сказала няня.

- Щоо? - Офігела я від її слів. - Він зовсім охренів, замикати рідну дочку?!

- Тихіше, Ваша Високість! - злякалася жінка, озираючись. - І що означає охренів?

- Марто, дівчинка ще слабка, от і каже незрозуміло що, - гнівно зиркнув на мене Відж. - У Ізабелли невеликі провали в пам'яті, але це минеться. Зараз головне відпочивати і жодних стресів.

– Ви, троє! Сходіть на кухню і розпорядіться, щоб принцесі приготували сніданок, - скомандувала жінка служницям. Т

і, не зволікаючи ні секунди, тут же зникли за дверима.

- А тепер розказуй! - витираючи щоки від сліз, вимагала відповіді Марта, гнівно дивлячись на Віджа.

– Що розповідати? Ізабелла прийшла до тями, я знайшов протиотруту!

- Ти мене за дурепу не тримай! Я хоч уже стара, але ще з розуму не вижила! Де моя Белль? - уперши руки в боки, випитувала жінка. - Знову твої магічні фокуси? Хто ця дівчина і що вона тут робить?

- А ти казав, як дві краплі води, - реготнула я і не бачачи сенсу більше приховувати, представилася: - Я Мира, приємно познайомиться.

- Я все ж таки сподівався, що ти не помітиш підміни, - усміхнувся Відж. - Як дізналася?

- Та хіба ж моя Белль перечитиме батькові, вона його боїться як вогню! Ти не відповів маг! Де моя дівчинка? - з тривогою в голосі спитала Марта.

- Вона в покоях Мірабелли, все добре, - поспішив заспокоїти Відж.