Глава 1

- Виродок! Який же ти виродок, Кирило Колесніков! - в люті жбурляючи речі у валізи вже, вважай, колишнього чоловіка, кричала я, а перед очима постійно виринало те відео. У шикарному номері готелю, на білих простирадлах мій чоловік з якоюсь білобрисою куркою. Боже, навіть згадувати гидко чим вони там займалися! І, судячи з дати на відео, це було тиждень тому, коли він, нібито, мав важливу зустріч. Чорт! Яка ж я дурепа!

Кидаючись по кімнаті у пошуках його речей, я зловила своє відображення у дзеркалі. У свої тридцять п'ять я шикарно виглядаю! Каштанове, хвилясте волосся довжиною до плечей, відмінна фігура без зайвого жиру. Походи до спортзалу не дають мені розслабитися. Акуратні груди другого розміру. Задивившись на себе, я мимоволі почала порівнювати себе з тією, що була на відео.

 - Цього ще не вистачало! Візьми себе до рук Мира!

Відірвавшись від дзеркала, я схопила телефон і пішла на кухню, попутно відправляючи "колишньому" чоловіку цікаве відео з готелю. Я не знала від кого воно прийшло, після перегляду я, звісно намагалася зателефонувати відправнику, але зрозуміло, що мені ніхто не відповів. Не минуло й кількох хвилин, як дзвінок мобільного розірвав тишу. Кинувши погляд на гаджет, я лише переконалася у своїх здогадах. На екрані висвітлилося фото, того, хто ще годину тому з теплом цілував мене, йдучи на роботу. Зрадник! Взявши телефон до рук, я скинула вхідний виклик і набрала свою помічницю. Потрібно скасувати усі зустрічі на сьогодні.

- Мирослава Андріївно, доброго ранку, - з першого гудку відповіла Христина.

- Сумніваюсь, що воно добре! Кріс, скасуй на сьогодні всі зустрічі. Мене сьогодні не буде.

Близько десяти років тому я створила своє рекламне агентство, яке давало стабільний, непоганий дохід. Так як я досягла всього самостійно, мені було не байдуже, що відбувається в моєму офісі.

- Щось сталося Мирослава Андріївна? - злякалася помічниця.

Кріс зі мною від самого початку, ми разом багато пройшли. Я взяла її на роботу, коли їй виповнилося вісімнадцять. Не знаю, що мене тоді штовхнуло взяти її до помічниці. Може, те, що ми з одного дитячого будинку. Але я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Дівча вдало поєднувала навчання та роботу. Старанно виконувала мої доручення, і в неї виходило.

- Так, Кріс.

- Зрозуміла, Мирослава Андріївно, все зроблю.

Поклавши слухавку, я вирішила заварити собі міцну каву. Потрібно все ж таки привести думки до ладу і поміркувати, що ж робити далі. Не встигла я почати думати, як телефон знову ожив, сповіщаючи про те, що дзвонить КОЗЛІНА! Так, я встигла його перейменувати. Скинувши черговий виклик, я сіла випити кави. Розслабившись, і скинувши ще кілька десятків викликів від КОЗЛІНИ, спокійно зібрала залишки речей у валізи і виставила їх за двері, принагідно замикаючи її на внутрішній замок.

Прийнявши душ і трохи заспокоївшись, я вирішила поїхати до тренажерного залу, випустити пару. Одягнувшись і виходячи з квартири, я не втрималася і кілька разів штовхнула вже такі ненависні валізи. Сволота! Сівши в машину, скинула черговий телефонний виклик і рушила з місця. Усю дорогу до зали, мене мучило одне єдине питання "Чому?". Так і не знайшовши відповіді, я вирішила просто не думати про це.

Удар. Уворот. Удар. Перекид. Уворот. Удар. Я обожнюю свої тренування. Сьогодні Сашко схоже перестав мене шкодувати, працюємо на повну силу. Стрибок назад. Ліве стегно вперед, поворот тіла на 90 градусів. Удар. Розворот. Руки піднято в захисті. Уворот. Блок. Атака.

- Мира, годі! Що з тобою? Ти сьогодні надто активна, навіть агресивна. - помітивши мій стан, Сашко припинив тренування.

- Все гаразд, продовжимо!

- Ні! На сьогодні досить! Не знаю, що в тебе трапилося, але тренування на сьогодні закінчено.

- Чорт! - буркнула я собі під ніс і поплентала у роздягальню, не попрощавшись.

Додому їхати зовсім не хотілося, тому я вирішила поїхати до Маринкиного салону, попередньо зателефонувавши та описавши суть проблеми. Давня подруга була господаркою елітного салону краси. Маринка скомандувала їхати до неї додому. Ми дружимо з нею ще з дитячого будинку. Завжди один за одного горою були. Ось і зараз, подруга кидає всі свої справи, та буде втішати мене. Ми під'їхали одночасно. Вийшовши з машини та прихопивши з багажника пару пакетів, подруга попрямувала до під'їзду, я за нею. Вже в ліфті вона вибухнула.

- Та як він міг? Виродок твій Кирило!

- Марине, що мені тепер робити? - похмурим голосом пробубнила я.

- Не дрейф, подруго! Ми тобі ще краще мужика знайдемо! - підбадьорила мене Маринка, відчиняючи ключем двері і впускаючи мене всередину.

- Сьогодні, це наші супутники на весь день, що залишився! - дістаючи фрукти, сир, вино і шоколад із пакетів, сказала Маринка, посміхаючись. - Тобі треба заспокоїтися.

У мене знову заграв телефон.

- Це Кирило?

- Так. Вже сотий раз дзвонить, я не беру.

- Ось і вірно! Пішов він!

Час пролітав швидко, ми пили вино, згадували минуле, сміялися і плакали, обговорюючи мого вже колишнього чоловіка і переглядаючи, в черговий раз, відео з готелю, вже відверто реготали над тією блондою.

- Слухай, Маріш, я сьогодні залишуся в тебе, га? Не хочу додому, – потягла я п'яним голосом.

- Так, звичайно, в чому проблема, постілю тобі в гостьовій, - усміхалася не менш твереза ​​Маринка. - 0, слухай, а поїхали до клубу?! - несподівана думка з'явилася у голові подруги, яку я з ентузіазмом підтримала.

Напившись у клубі до синіх зірочок в очах, ми з Маринкою танцювали і відривалися на повну. Після чергового випитого шота текіли, мені закортіло додому. Маринка їхати зі мною відмовилася віддавши ключі та посадивши мене в таксі, залишилася запалювати з якимсь новим знайомим. Дорогою додому мені захотілося пройтися нічним містом і в парі кварталів до будинку, попросила таксиста зупинити. Розплатившись, вийшла з машини і поволі прогулюючись, дихаючи нічним повітрям, йшла у бік будинку. Я майже вже підходила до під'їзду, як з-за рогу мене засліпило яскраве світло фар. Останнє, що я пам'ятаю, це вереск гальм і нестерпний біль, а потім настала темрява.