13 глава

— Чому саме флористика? — запитав Гліб, стоячи у дверях студії. Я знизала плечима, дивлячись на те, що сьогодні він був у темних джинсах та легкій сорочці. 

Насправді я сама не до кінця розуміла, чому обрала це заняття першим з усього списку, який ми так старанно складали вчора.

— Я як і всі жінки люблю квіти, — відповіла, намагаючись удати, що це очевидно. — Навіть ті, хто говорять, що їм це не потрібно, все одно таємно бажають їх отримати.

Гліб усміхнувся, і я помітила, що він трохи затримав на мені погляд, ніби йому сподобалася моя відповідь.

Коли ми увійшли до невеликої студії флористики, де нас зустріла ласкава жінка з русявим волоссям у легкій білій сорочці, все виглядало майже ідилічно. У повітрі витає аромат свіжих квітів, сонячні промені лагідно проникали через вікна. На стінах висіли картини, на яких були зображені різні квіткові композиції.

Пелагея, наш викладач, розпочала з короткої історії флористики, розповідаючи про те, як мистецтво складання букетів розвивалося протягом століть. Вона говорила про японське мистецтво ікебани, яке ґрунтувалося на філософії простоти та гармонії. Потім перейшла до Вікторіанської епохи, коли квіти стали способом передавати таємні послання, і аж до сучасної флористики, яка стала бізнесом із мільярдними оборотами.

— Флористика — це не просто про квіти, — пояснила вона, ставлячи на стіл великий букет білих лілій. — Це про історії, які ми розповідаємо через них. Кожен букет має свою мову. Наприклад, лілії завжди символізували чистоту і відданість. Даруючи їх, ви говорите про щось більше, ніж просто про красу.

Гліб був поруч, але його присутність привертала до себе занадто багато уваги. Дівчата оточили його, і я краєм ока помічала, як вони всі не відводять поглядів від нього. Одна з них, особливо нахабна, почала щось говорити йому з усмішкою на обличчі, явно намагаючись зачепити його увагу.

— Ви часто займаєтесь флористикою? — чула я її голос, поки мої руки перебирали квіти.

— Ні, це вперше, — відповів він. Потім з усмішкою в голосі додав: — Але тут я зі своєю нареченою, тому сьогодні день присвячений нам.

У цей момент я відчула, як на моєму обличчі з’являється усмішка. Але не встигла я насолодитися моментом, як та дівчина продовжила.

— Ой, я думала, що це ваша молодша сестра. Вам подобаються молоді дівчата? — її голос був таким солодким, що я ледь не закотила очі. Ну от, знову ці дурні коментарі.

Я стримала себе, зосередившись на квітах переді мною, але не змогла не почути, як Гліб тихо посміявся й подивився в мій бік, явно знаючи, що мене це трохи зачепило.

— Що ти там твориш, наречено? — його голос повернув мене до реальності.

— Намагаюсь створити щось шедевральне, — відповіла я зухвало, показуючи на букет, який більше нагадував хаотичну купу різнокольорових квітів, ніж щось гармонійне.

Викладач, яка спостерігала за нами, підійшла, щоб допомогти, і почала пояснювати, як правильно компонувати квіти, але мої думки були десь далеко. Я краєм ока слідкувала за Глібом, а він з легкістю вправлявся з квітами, якби це був його щоденний ритуал. Усі дівчата навколо, схоже, помітили це теж, і ще одна брюнетка з надмірно пухкими губами нахилилася ближче, щоб заговорити до нього.

— А ви дуже талановиті.

Що з цими дівчатами, і чому вони не можуть просто зайнятися своїми букетами? Це просто смішно. Я підійшла до столу, взяла ніж і почала нарізати троянди. Але поки я думала про це, я не помітила, як різнула себе по пальцю.

— Ай! — вигукнула я, коли відчула різкий біль. Кров миттю почала з'являтися на шкірі, і я інстинктивно притиснула руку до губ, щоб зупинити кровотечу.

— Ніко, ти в порядку? — Гліб тут же опинився поруч.

— Так, усе нормально, — бурмотіла я, намагаючись не зустрічати його погляду. У мене була невелика рана, але чомусь саме його швидка реакція знову викликала в мені відчуття незручності.

— Дай подивлюсь, — він взяв мою руку, уважно оглядаючи рану. Його дотик був теплим, і я знову відчула, як тепло підіймається до моїх щік. — Тобі потрібен пластир.

— Це просто подряпина, — відмахнулася, намагаючись забрати руку. Але він наполіг, і я відчула, як у мене під серцем з’являється дивне, майже невидиме хвилювання. Невже мені подобається, що він так турбується?

Гліб повернувся та акуратно наклеїв пластир на мій палець. Я хотіла щось сказати, щоб трохи розрядити ситуацію, але побачила, як та брюнетка дивиться на нас. Її погляд був занадто пихатий, як на мене. Її впевненість трохи дратувала, і я майже несвідомо показала їй язика, якось по-дитячому, але у мене всередині одразу виникло почуття тріумфу. Усе це сталося так швидко, що я не одразу зрозуміла, що Гліб помітив мій жест. Його брови піднялися, а на губах з'явилася широка глузлива усмішка.

— Що ти робиш? — запитав він, його очі з веселими іскрами дивилися прямо на мене.

Мої щоки знову запалали.

— Нічого особливого, — відповіла, злегка відвернувши голову, прикусила губу. А в душі вже проклинала себе за цей жест.

— Ти ж знаєш, що я це бачив, правда? — продовжував чоловік, сміючись, притримуючи мою руку.

— Ну, вона це заслужила, — пробурмотіла я, трохи розгублено, але з ноткою впевненості в голосі.

Гліб лише похитав головою.

— Ніко, ти... ти дивовижна, — сказав він, дивлячись на мене з тією самої усмішкою, яка завжди змушувала мене губитися в його погляді. — Але не варто хвилюватися через таких, як вона.

Я спробувала відвести погляд, але він притягнув мене ближче до себе, продовжуючи тримати мою руку. І перш ніж я встигла щось сказати чи навіть зреагувати, я відчула, як його губи торкнулися моїх. Це був поцілунок — швидкий, майже невагомий. Секунда, дві — і все. Так швидко, що я не встигла усвідомити, що сталося. Моє серце одразу підстрибнуло десь в горлі, а повітря навколо, здавалося, загусло. Це був ледь відчутний дотик, але достатній, щоб у мене закрутилося в голові. Гліб нахилився ще ближче і легенько провів носом по моєму, його тепле дихання відчувалося на моїй шкірі. Це був ніжний, майже грайливий жест, але його близькість зводила мене з розуму.