Батьки і діти.

І ось моя спроба номер п’ять.

- Можна? - у двері зазирнула голова. Доволі симпатична, добре, що критерій «вродливий» на відворотному вхідному заклятті залишили.

- Можна-можна, давно чекаю!

До кімнати зайшов добрий молодець, все при ньому.

- Царівна?

-  А якщо не царівна, то й рятувати не будеш?

- Чого це? - знітився юнак. - Буду. А чого ж я прийшов?

- А звідки я знаю?

- Я прийшов визволити полонянку. Просто познайомитись перед боєм хотів…

- Царівна Василіса Прекрасна. І Премудра! - додала на зло, хай переварює.

- Дуже приємно! - розплився у посмішці, що освітила його, мов сонячний промінчик, юнак,  навіть я мимоволі почала посміхатись у відповідь. - А мене звуть Іван - молодший син.

Знов Іван - зітхнула я.

- Прошу до столу, - вказала рукою на миску з печивом та чашки з чаєм.

- А Дракона вдома немає? Наче незручно без господаря…

- Ваню, ти прийшов його вбивати чи чай із ним пити?

- Одне не виключає інше. Можемо випити разом чаю, поговорити, як інтелігентні розумні істоти. А якщо не вдасться домовитись - вб’ю, - рішуче відсьорбнув гарячого чаю Іван.

- Про що домовитись?

- Щоб він відпустив полонянку, тобто, тебе, Василісо. І я цього доб’юся, якщо не дипломатією, то мечем. Можу потім, якщо захочеш, провести тебе додому, а тоді вже піду своїм шляхом.

- А заміж? - вирвалось у мене. Ні, звісно, я не поспішала поставити хрест на вільному житті, просто все навколо вже так просякло цією ідеєю…

- А заміж я не гукатиму, - спокійно відповів царевич, потягнувшись за печивом.

- Я тобі не подобаюсь? - заграло самолюбство.

- Дуже подобаєшся. Навіть занадто, - відвів очі Іван. - Але що я можу запропонувати царівні? Так, я теж царевич, тільки сьомий син. Мені нічого з батьківського спадку, окрім титулу, не дісталося. Освіту отримав - і спасибі. Йду тепер білим світом шукати долі. Може, десь гувернером піду працювати, може, вчителем-наставником…

Навіть Дракон розчулився і змахнув сльозину. Він вже кілька хвилин, як матеріалізувався позаду царевича.

- Якщо ти, Василісо, і цьому шляхетному юнаку даси від воріт поворот, то я тебе зречуся, а його усиновлю, - пригрозив татко.

- Але ж Ваня не може узяти мене за жінку, йому навіть жити ніде!..

- Тобі він подобається? - серйозно запитав Дракон.

- Подобається.

- От і все. Місця у Замку доволі, житимете тут. Мені тямущий секретар, а заодно зятьок, потрібен. Так?

- Ні!

- Та чому ж знов ні? - Шаразар видихнув хмаринку пари.

- По-перше, Іван-царевич моєї руки й не прохав!..

- Прохай! - гаркнув Дракон на юнака, що здивовано переводив погляд з мене на батька і назад.

- Чарівна Василісо, пропоную руку і серце, бо більш запропонувати мені нічого…

- Чого мовчиш? - підштовхнув мене кінчиком хвоста тато.

- Без кохання заміж не піду!

- Кохаєш мою доньку, смертний?!

- З першого погляду покохав!

- Якщо не подобається тобі царевич, Василісо, я його з’їм, - роззяпив татусь зубасту пащу.

Позер! Я чудово знаю, що у нього вже років п’ятсот, як від царевичів печія.

Та я простягла Іванові руку. Таточко хутко підкинув йому обручку і мене окільцювали.  Все, прощай, вільне життя.

- Тату, - вирішила все ж нагадати я. - Хіба не ти казав, що не хочеш, щоб я у тебе на шиї сиділа? Якщо я вийду за Івана, то ми вже вдвох там сидітимемо.

- Чого не скажеш заради щастя доньки? Мав я тебе якось на шлюб навернути? А ти повірила?

- Повірила… - В очах защипало і я притулилась до батькового боку, вкритого міцною лускою.

Міцні лапи Дракона підхопили мене й мого нареченого і посадили собі на шию.

- Ох, діти, діти…

Дорогі читачі! Запрошую до читання роману "Наречена для Люцифера"!

Також незабаром починаю виставляти нову історію - романтично-гумористично-пригодницьке фентезі «Хочу ельфа!». Щоб отримати повідомлення про початок, слід клацнути на кнопку «Відстежувати автора» на моїй сторінці!