Як позбутись женихів.

Місія позбутись женихів проходила успішно. Недарма я тепер не просто царівна Василіса, а Василіса Премудра. А ще Прекрасна і Прерозвинута. Супер-царівна, можна сказати. Дракон багато уваги приділяв моєму фізичному розвитку. Я і бойові мистецтва знаю, і стріляти вмію, з луку, з арбалету, спис метати, ножі. На останньому екзамені Дракон за допомогою десяти своїх кігтів та хвоста імітував напад одинадцяти озброєних воїнів на одну мене. І нічого, справилась. А на сімнадцятиріччя тато подарував мені крила. Я, правда, прохала мене взагалі на дракона перетворити, та він категорично відмовив. Узяв і начарував крила, які з’являються при потребі, і щезають, коли потреба зникає. Тепер я можу просто ступити у прірву і злетіти! Страшно було лише першого разу, коли тато мене зіштовхнув з балкону, а я ще не знала, що вже крилата. А тепер для мене польоти, мов гонки на крутому байку по швидкісній трасі.

- Тату, я погуляю!

- Добре, доню, тільки шолом не забудь!

Шолом у вигляді драконячої голови мені тато теж начарував. Турбується все ж. Я вистрибнула у відчинене вікно і полетіла, з висоти оглядаючи околиці. Оп! Бачу-бачу! Їде лицар у важких латах, і кінь богатирський у важких латах, і спис у руці (У лицаря, не в коня!) довгий та важкий. І не таких шугали. Я склала крила і спрямувала на лицаря.

Коли на тебе пікірує щось незбагненне з крилами та головою дракона (то мій шолом так видається), то бажання рятувати царівну пропадає назавжди. Рев помираючого звіра покотився просторами. Коло самої землі я припинила падіння і знов злетіла у височінь, із задоволенням спостерігаючи, як лицар у важких обладунках біжить швидше від свого коня. І онукам, коли з’являться, накаже не ходити рятувати принцес! Задоволено потерши долоні, я ще раз оглянула горизонт і спокійно повернулась до Замку на Скелі. Головне - пильнувати і не підпускати женихів близько. І це мені вдавалося вже цілий тиждень. Таточко лише головою качав та журився, що вивелись на матінці Землі добрі лицарі, ніхто не хоче царівну у Дракона відвоювати.

Та усе добре колись закінчується, і тато мене «спалив». Ой, чого тільки не довелось вислухати!.. Крила обіцяв забрати! Не забрав, та заборонив поза Замком літати. І ще я клятвено пообіцяла більш женихів не шугати.

Не шугати, а нічого іншого я не обіцяла.

- Василісо, ти похитнула мою віру у лицарів. Через твою вихідку я вирішив, що у світі не залишилось чоловіків, які ладні ризикнути життям заради порятунку жінки! - Шаразар філософськи колупався у зубах зубочисткою розміром зі спис.

- Яка віра? Які чоловіки? Таточку, вони тікали, аж гай шумів!

- Тьху ти! Піду почитаю щось мотиваційне, - Дракон дематеріалізувався.

Напевно, вже в бібліотеці. Бібліотека у нас велика, книги людські. Та таточко будь-який предмет може зменшити чи збільшити до потрібного розміру. Із Замком так само. Деякі кімнати Шаразар розсунув так, що в них літати можна, інші зменшив до людського розміру, як, наприклад, мої покої. Зовні Замок являв собою зразок магічної архітектури. А декілька поверхів просто ховалися у надрах скелі, мов корені старого дерева.

Я визирнула у вікно і побачила вдалині чергового претендента на мої тельбухи. І що робити? Тато суворо заборонив вилітати. Не те, щоб я боялася заборон, але може крила відібрати.

Що робити? Що робити? А лицар, на цей раз піший, вперто наближався, спираючись часом на меч у піхвах. Погляд мій упав на зубочистку, яку залишив Дракон, розміром вона як добрий спис. Я підхопила її, прицілилась і швиргонула у претендента. Не бійтесь, я влучно кидаю. Деревина уп’ялась у землю якраз перед ногами недолицаря. Мокрі штани і нервовий зрив забезпечено! Тікав герой швидко, і коня не треба. І правильно, з такими ногами нічого на коня тратитись.

Я дібралася до запасів зубочисток Шаразара і методично відганяла лицарів, принців і просто зайд. Було весело. Поки таточко не кинувся за черговою зубочисткою і побачив, що від великої кучі (отпом купував, задешево), залишилось усього нічого. Тут усе і випливло. Крику було… Дракон горло зірвав. Багато цікавого про себе дізналася, яка я невдячна, безсовісна, жорстока. Ой, я й так це знала, не новина. До того ж, хто виховував? У підсумку зубочистки, що залишилися, були закриті на магічний замок.

Та я дівчинка вигадлива.

Тато заборонив мені літати, а не виходити із замка. Ось поки він книжечки у бібліотеці почитував, я зайнялась диверсійними роботами, внаслідок чого підходи до нашої скелі щедро вкрилися ямами, хиткими пірамідами з каменю, капканами та іншими пасками. Хай і не сунуться… рятувальники.

Роботи було багацько, та завершилося все швидко, шаленими криками чергового невдахи, що повиснув униз головою на сосні у найближчому ліску. Летіли ми рятувати рятувальника разом із татом. Розгніваний Дракон звільнив бідолаху і надав йому прискорення, буцнувши, мов м’яч. Мов м’яч той і летів. Далеко летів. Ти ба, необов’язково й крила мати. Я покопирсала мокасіном землю під ногами, скромно склавши ручки за спиною та потупивши погляд. А звідки, взагалі, видно, що то я винна? Може, браконьєри якісь? Свідки потрібні.

Та татові свідки вже не були потрібні і він посадив мене під домашній арешт. Нелюд! Звісно, до цього мені самотужки довелось закопати усі ями, розібрати завали, прибрати пастки. Коли я впала нарешті у ліжко, поясниця нила, руки-ноги гули. От тепер і я потрапила до пастки під назвою «одруження».

- Чесно, тату, ти уявляєш, які натовпи усіляких пройдисвітів, туристів і тих, хто просто повз проходив, попруть до нашого чудового Замку на Скелі?