День перший

3 ночі.  27 квітня.
Він знову не повернувся до дому. Я лежала і плакала, очі боліли. Чому все так? Чому не можна повернути час назад? 
Ми одружені вже 15 років. Я думала, що цей шлюб буде найкращим рішенням і ми зможемо побудувати щасливе майбутнє. Я дуже помилялась. Життя змінилось декілька років тому. Все перетворилось на жах. Він почав свої походеньки без пояснень. Я йому в всьому догоджала, переймалась тим, щоб він мав все, а він вибрав інший шлях. 
 

Антон був керівником в нашій з ним фірмі, але багато в ній не вирішував. Компанія була записана на мене, так як я отримала її у спадок від мого батька. Найбільше рішень приймала я. Ми продавали дорогі меблі, які були виготовлені на замовлення. Найчастіше це були розкішні дивани чи величезні столи зі стільцями з різьбою. На нас працювало майже 100 людей, всі мали свої історії і своє життя. Та мій чоловік переплюнув їх всіх разом узятих. Він залицявся до кожної жінки на роботі. Хоча всі знали, що ми разом, то йому це не заважало. Не один раз я бачила його з моєю секретаркою у його кабінеті. Вона заходила до нього у нормальному вигляді, а виходила так, якби її застала буря чи торнадо. Я не хотіла робити скандалу в офісі, але вдома він нічого не пояснював.

Коден наш вечір виглядав так само. Ми повертались до дому, я робила нам чай з лимоном і молоком, він пив і ми навіть не говорили. Після вечері не було ніякої близькості, ми не цілувались і не обіймалися вже більше року. Він це все робив з іншими жінками. 
 

В мене не підіймалась рука йому зрадити, а він це робив весь час. Перша його зрада якраз була на роботі. На нашій роботі. Я її застала. Наша нова працівниця. На його столі. Роздягнена. Він був у ній. Коли я це побачила, то у мене зʼявилося таке враження, що я перестала говорити. Наче великий камінь стояв у моєму горлі. Все стиснуло і на одну мить здалось, що я померла. Але душею, а не тілом. Я йому довіряла, думала, що це найкращий чоловік на цілій планеті. Так було, але до весілля, та декілька років після нього. Потім він почав мене зраджувати.