Розділ 25. Фініш

— Дякую вам, Олексію, — добродушно промовив Арґоній, поплескуючи мене по плечу, — все було дуже… незвичайно, але ваші контакти в мене є, думаю ще зустрінемося.

— Чекатиму, — усміхнувся я і провів танукі до виходу.

На знак прощання, як у них прийнято, середній і вказівний палець до свого чола, потім доторкнутися до м'якого і теплого чола верховного брата. Прощання у відповідь і добродушна посмішка, від якої хвилями розливається тепло по всьому тілу.

Хух! Все! Ми закінчили! Нарешті можна видихнути.

— А! Хлопчику! Молоток! Кувалда! Сокира! Всі задоволені та щасливі та вдячні мені! — захоплено сипав вигуками Тесак, підійшовши до мене. — Як я вже сказав, твій боржник, за сьогодні та за Одесу дві тисячі п'ятнадцятого, тож, тримай, це бонус.

В руку мені ліг важкий конверт, товщина якого не могла не тішити.

— Романе Павловичу, на жаль, ви напевно мене з кимось плутаєте…

— Хлопчику... Запам'ятай! Я! Ніколи! Нічого! Не плутаю! А тепер давай напружуй свою речовину, що думає. Пʼяте червня. Рано-вранці. Потьомкінські сходи. Ти викликав таксі.

І тут я прозрів.

— Ви? Той побитий алкаш, то були ви?

— Хех,— якось замріяно посміхнувся Тесак,— так, були часи. Я тоді переживав черговий розрив із панночкою. Загалом, хлопчику, дякую, за все, побачимося.

Ось і пішов останній гість зі свята. Я окинув поглядом основну залу «Пробки». Офіціанти прибирали зі столів залишки їжі, прибиральниці драїли липкі від вина підлоги. Ми впоралися! Ми зробили це! Де там моє взуття?

Гримерка зустріла мене гучним голосом Грека.

— … і ось, зрештою виявляється, що Тесак покинув її, а через тиждень вона потрапляє в аварію, ламає ногу в семи місцях, потрібно багато грошей на операцію, у неї їх не було, а Тесак просто не брав слухавку та уникав її. І сьогодні за це й поплатився.

— А ти звідки знаєш? — підозріло примружилася Міла.

— Та так… — знітився Грек. — І взагалі! Альоша прийшов! У мене тост! У всіх налито? Дайте нашому містеру ведучому склянку.

Гримерка була сповнена народу і всі допивали вино, що залишилося після свята. Міла, Грек, Дрищ, Мʼякуш із фінгалом, сестри Малкіни, музичні новобранці, навіть троє азіатських сестер були тут. А тато де? Напевно з мужиками сидять у будинку на колесах, що їм тут із молоддю робити?

— Так ось. Хвилинку уваги! Дякую. Піднімаючи цей паперовий стаканчик, хочу випити за свою відставку. Все! Відтепер я зав'язую зі своїми любовними пригодами та! Офіційно заявляю! Міла! Ти мені дуже подобаєшся, чи ти підеш зі мною на побачення?

Мовчання. Тотальне. Якби це була якась дешева американська комедія, хтось, напевно, ще б і бризнув вином з рота. Погляди всіх присутніх переходили із мене на сестру і назад.

— Альоше, як мій друже, ти даєш добро? Так, я накосячив з будинком на колесах, пробач мені, але...

— А я що? На мене, так ви два чоботи пари. Я навіть із задоволенням подивлюся, як ти будеш розбиратися з усіма її нинішніми коханцями.

Напруга моментально спала, більшість засміялася, але ось Грек навпаки, трохи зажурився. Але, я помітив, що Міла підморгнула йому.

— Гаразд, жарти жартами, але мені теж є що сказати! — підвищив я голос, привертаючи загальну увагу. — Я вдячний усім вам за те, що мені допомогли сьогодні. Це було важко, подекуди сумбурно, подекуди це взагалі переростало в якийсь сюр, але ми впоралися. І на честь цього, я теж маю заяву! Я все добре обдумав, зважив і ось що скажу! З цього дня починає свою роботу наша нова івент-агенція!

— Оу! І назву теж вигадав?

— Звісно! Івент-агенція «Хештег»!