Розділ 15. Подарунок

— Досить! Досить! — схрестив я руки над головою, показуючи музикантам на сцені, щоб зупинилися. — Непогано, але клавіші якось халтурно звучать, Гарік уважніше. Дрищ! — несподівано вразив мене здогад, — а ти дядькові Паші дзвонив?

— Навіщо? — здивовано дивився на мене хлопець за одним із гостьових столиків.

— Що нам вже не потрібна його апаратура... Людина ж чекатиме.

— Точня-я-як. А де я можу зателефонувати йому? Бо ви тут дуже голосні.

— Дрищ, що ти як маленький! — вже не витримав Грек, крикнувши зі сцени, — проходиш двері до туалету, там арочка, і вийдеш у коридор для персоналу.

— Тамарочка, — заржав Едік за барабанами, — познайомте з цією Тамарочкою?

— Я його вб'ю, — прошипіла вокалістка.

— Годі! — вигукнув я, не стримуючись. Майже кожні десять хвилин ця кагала людей ставала галасливою і некерованою. — Давайте ще раз цей трек одразу з приспіву. Тесак скоро буде тут, не можна облажатися.

— А я вже тут.

Ілля, що сидів за барною стійкою поруч зі мною ойкнув, з його рук вислизнув телефон і впав на підлогу. Із зацикленим «Капець, капець, мені капець» він спустився за смартфоном. Мені навіть на секунду стало цікаво, скільки грошей він витрачає на місяць на ремонт смартфона, або він просто кожен раз новий купує?

— Так, давайте ще раз із приспіву, і, будь ласка, без халтур, не люблю непрофесійності.

Тесак, одягнений у бордовий костюм трійку сів за один зі столів і дістав із внутрішньої кишені піджака люльку. По обидва його плечі, ніби матеріалізувавшись із тіні, з'явилися величезні охоронці нелюди з рогами. У «Пробці» взагалі курити не можна було, але ніхто не наважився йому це сказати.

Мій кавер-гурт на сцені явно напружився. І якщо в Греку та Малкіних я був певен, і не перед такими панами грали, то ось новобранці могли зараз від страху жорстко накосячити.

Вони почали грати. Я теж напружився. Ще й цей капецьке бубніння біля вуха. Загалом у нас таке вперше, щоб замовник за чотири дні до заходу завітав послухати репетицію та виконання групи. Але такому, як Тесак, я не міг відмовити. Ще й уперше за весь час підготовки він з'явився серед нас.

Гурт дограв до фінального квадрата. Інструменти затихли. Голоси замовкли. Дзвінка тиша в «Пробці». Навіть барменка, що стояла за барною стійкою, перестала перекладати пляшки з ящиків. Хлопці на сцені по черзі дивилися то на мене, то на Тесака, а той задумливо потягував люльку. За моїми підрахунками, минуло двадцять секунд. Я ж не зможу знайти новий кавер-гурт за чотири дні до виступу. Мене всі пошлють дуже далеко. А просто поставити діджея – це дуже не солідно для такого заходу.

— Годиться! — нарешті видихнув володар бордового вбрання.

Напруга моментально спала. Я навіть усміхнувся. Капець поруч припинився.

— Ми вас добре одягнемо, і годиться.

— Одягнете? — уточнив я.

— Звичайно, одягнемо, хлопчику! Все має бути на найвищому рівні! Але мені зовсім інше не дає спокою. — Тесак повернувся до мене. — Я ось ніяк не можу згадати, де ж я тебе бачив. Вже котрий день не можу спокійно спати через це. Думаю про тебе і гадаю. Все це моя гарна пам'ять на обличчя. Обличчя пам'ятаю, а ось де його бачив – не пам'ятаю. Ну добре.

Непростий замовник підвівся, і тихі перешіптування вмить припинилися.

— Чого ж я загалом приїхав. Улюблений племінник, в тебе сьогодні день народження. Я не міг тебе не привітати, ще й останніми днями ти себе дуже добре показав у підготовці свята, тож, підемо на вулицю, там на тебе чекає подарунок.

Поруч зі мною знову впав телефон. Тільки цього разу Ілля випустив його через радість, що переповнювала його. Я сподіваюся, це саме радість так спотворена на його переляканому блідому обличчі. Чекайте. Так ось чому він сьогодні у білій сорочці й зачесаний. В нього день народження. Треба б його пізніше теж привітати, а то погано, він все ж таки наш замовник. Причому особисто мій узагалі перший замовник.

— Альоша, що ти тупиш?! — підбіг до мене Грек і зашептав на вухо. — Погнали також подивимося, що Тесак подарує улюбленому племіннику! Це очевидно не велосипед. Може мерс якийсь, або взагалі спорткар.

— Ну, ходімо, — мене це не особливо цікавило, але чомусь я погодився піти з Греком. Може я собі брехав, і мені теж було цікаво, які подарунки дарують дуже багаті люди своїм племінникам.

— Я ненароком підслухав пару місяців тому, — голосно говорив Тесак попереду, виводячи Іллю на вулицю, — що ти, племінничок, мрієш помандрувати якимось незвичайним способом. Я довго думав, що ж подарувати тобі, а потім я заїхав у справах в один зі своїх гаражів, і відповідь сама потрапила мені на очі. Тримай ключі! Це тобі!

Першими вийшли охоронці Тесака, потім він із племінником, а потім ми з Греком. І коли я побачив те, що було припарковане прямо біля входу в «Пробку», мене відразу стало мутити, до очей мимоволі підступили сльози, а руки почали зрадливо трястися. Будинок на колесах. На дорозі стояв наш будинок на колесах. Саме той, який любила мама, і на якому ми часто їздили всією сім'єю на море.

Грек одразу щось почав мені говорити, але в мене стояв дзвін у вухах. Лоб покрив піт. Тесак подарував своєму племіннику мій будинок на колесах. Те, заради чого я все це затіяв, тепер належало іншій людині. На ватних ногах я зайшов усередину «Пробки», підійшов до барменші та просто вказав тремтячим пальцем на пляшку горілки. Вона завагалася секунду, але бачачи, як мене всього почало трусити, налила мені стопку. Я, нічого не відчуваючи, випив. Стукнув пальцем по стопці, щоб повторила. Вона поновила. І так я залпом влив у себе п'ять таких чарок на голодний шлунок, намагаючись заглушити всі ті почуття, що зараз буяли всередині мене. А потім безпам'ятство.

***

— Та скільки можна?! У дупу собі запхай цей перфоратор! Козел!

Можливо у звичайному стані я й розумів, що так кричати в стіну марно, сусід все одно свердлитиме, поки не висвердлить, що йому там треба. Але зараз, після дикого пияцтва, яке я робив на самоті до пізньої ночі, я хотів придушити його. Навіть не подивившись на годинник, я сповз із ліжка на підлогу та уткнувся в наполовину повну пляшку горілки, у порожню пляшку коньяку та літрушку пива, ще навіть не відкриту. Без жодного вагання совісті й планів на сьогоднішній день, я відкрутив кришку баклажки і залпом випив третину вмісту. Організму відразу стало легше, а на старих дріжджах, ще й в голову дало миттєво.