Розділ 23. Знову якісь чуваки.

Боляче. Знову боляче. Тільки тепер не два саморізи були вкручені у скроні і давалися взнаки тупим болем, а три. Третій посів почесне місце десь у лобі. Я легенько поворухнув бровою і трохи знову не знепритомнів. За відчуттями, синячище напух такий, що мене цілком можна було б прийняти за двоголового. Я хотів розплющити очі, дуже некомфортно почував себе, але голоси, які звучали навколо, повернули мені трошки здорового глузду, і я завмер, прислухаючись до розмови.

— Амато, хлопчику мій, дай відповідь на одне просте запитання, ти нормальний? — грубий чоловічий голос когось вичитував. — Ні, краще не відповідай. Вас двох, походу, в утробі матері сильно потрясло, і весь здоровий глузд залишився в пуповині.

— Фабіо, кальматі! — другий чоловічий голос, але спокійніший.

— Заспокоїтися? Серйозно? На фінальному повороті так все зіпсувати! Гаразд, припустимо, у нього виявилися зачатки кмітливості, і замість того, щоб спочатку висадити рудого, а потім викрасти ціль, наш Амато вирішив вирубати обох одразу. Відмінно, цей план теж дієвий, якщо згодом позбавитися тіла рудого. Але ж він встиг зникнути! Прям із заднього сидіння! Я ж казав, що він творець! Маг! Потрібно бути акуратним. Алонзо, а ти... — смачний плювок на підлогу. — Як ти міг упустити бомжа? Пораненого та виснаженого бомжа! Як? Ти сам йому відчинив двері та провів до воріт? Може, ти йому ще їжі в дорогу дав і викликав таксі?

— Все ж таки добре закінчилося, Амато доставив хлопця цілим і майже неушкодженим, ми досягли мети, а місце ми вже змінили. Ні бомж, ні рудий не завдадуть клопоту.

— Джакомо, прошу тебе... благаю... ну хоч ти не уподібнюйся до твердолобості цих двох дегенератів. Ми не можемо так ризикувати. Не зараз. Гаразд. Ми просто витрачаємо час. Зробимо нарешті те, заради чого все це починалося.

— І повернемося до рідної Італії… — мрійливо промовив другий чоловічий голос.

Запанувала мовчанка. А потім кімнатою поширився запах міцного алкоголю.

— Алонзо, розбуди його, я сам особисто все зроблю. Джакомо, ти не проти?

— Фай пуре, — повисла пауза, запах алкоголю посилився. — Цікаво, як відреагує Марселло на те, що пошуки затягнулися більш як на двадцять років?

З темряви мені в обличчя різко прилетів ляпас. У правому вусі задзвеніло, а щелепа оніміла. Ну ніфіга собі пробудочка! Зарядили по перше число. У голові відразу спливла сцена з «Рок-н-рольщика», коли Арчі — права рука головного бандита, вчив своїх підопічних давати ляпаси тильною стороною долоні. Кумедно було, але на своїй шкурі відчути це дуже не кумедно.

— Алонзо, ідіотта! Його треба розбудити, а не покалічити!

— Я ж говорю, дегенерати. Ну нічого, повернемося до Італії, я вас перевиховаю.

Мене потрусили за плечі, і я вирішив, що вже вистачить Ваньку валяти, бо зараз прилетить ще одна затріщина. Так і зуби повибивати можуть. Що ж, поцікавимося, що треба цим джентльменам.

Я підняв голову, розплющив очі, і в цей момент мені в груди встромилося щось гостре. Мені не було боляче. Я не кричав, навіть зрозуміти нічого не встиг. Холодне лезо проткнуло шкіру, легко пробило грудну клітку і торкнулося мого серця. Я відчув, як різко онімів весь тулуб, а перед очима спалахнув яскравий спалах.