Розділ 21. Сестри.

— Ну, ти і жучара! — сказав я, йдучи за Серьогою на дах «П'яного дракона». У коридорі було темно, хоч око виколи, тому я йшов за голосом.

— А ти як хотів, Дімас, я ж тут і бармен, і арт-менеджер в одній особі. Доводиться ворушити мізками. Твою мідь! Довбаний коктейль, тобі це знати необов'язково.

— Тобто і коктейль, і все це, аби влаштувати шоу? — я не вгавав.

— Взагалі, я реально хотів просто повисіти з усіма вами, відпочити, напитися, але твоя витівка підштовхнула мене.

— Моя витівка? — ще не вистачало мене в це втягувати! Я білий і пухнастий!

— Ну, коли ти зробив комплімент Людмилі Аристархівні, а Карині ні. Вони ж із тих сестер, які вічно змагаються одна з одною. Тяжкі характери, ще й обидві гамаюн. Ти підкинув величезне поліно в ці тліючі вугілля ворожнечі, а я вирішив лише роздмухати це полум'я в потрібний мені напрямок. Вони коли сваряться, то зазвичай просто розходяться, накричавши одна на одну і на всіх у радіусі ста метрів. А тут я вирішив поєднати приємне з корисним. І вони пар випустять, і гостям потіха. Нелюд же досвідчений глядач — його твоїми танцюльками не здивуєш, от і доводиться викручуватися.

— Я ж говорю, жучара!

— Ти, як працівник сцени та відповідальний за веселість гостей на будь-яких движках повинен мене зрозуміти. Гаразд, все, зам'яли тему.

Ми нарешті підійшли до металевих важких дверей, Серьога навалився на них, і ті зі скрипом відчинилася. На даху зібрався весь народ з «П'яного дракона», навіть музичний гурт нелюдів сербів вийшов подивитися на майбутнє дійство. Майданчик — звичайнісінький дах, покритий руберойдом, метрові пороги, вентиляційні виходи.

Нелюди, творці та двоєдушники збилися в купу, а перед цією купою, прямо на краю одного з порогів, стояли босоногі й у своїх сукнях Людмила Аристархівна та Карина. Чорне проти червоного. Дуже на контрасті.

Сергій підбіг до творця в бузковому піджаку і з бузковим чубом, а я прибився до своїх колег.

— Алесь, щось у мене із зором, — схвильовано прошепотів я їй на вухо. З виходу на дах, я перестав бачити аури, а фарби стали яскравими та чіткими, як раніше.

— Що таке?

— Аури не бачу.

— Скажи спасибі Сергію, побічні ефекти коктейлю.

— Карино дава-а-ай! Порви її! — крикнув Арсеній Михайлович, що стояв поряд.

— А ви не боїтеся потім відплати від Людмили Аристархівни? — усміхнувшись, спитала Алеся. — Вам би нейтралітет тримати.

— Хай краще вона мені на мізки капатиме на роботі, ніж Карина перестане вдома готувати. Самому собі жрачку робити — це дуже багато роботи. Карино, порви її!

Публіка гула, Аріс вже всіма чотирма руками загрібав гроші, приймаючи ставки. Чи теж поставити на Людмилу Аристархівну? Знати б ще, у чому вони змагатимуться.

— Гості «П'яного Дракона», вітаю вас на даху цього чудового закладу! — голосно промовив нелюд у бузковому, місцевий ведучий. — Зараз на ваших очах станеться справжня драма! Дві рідні сестри раз і назавжди визначать, хто з них краща, і ми будемо свідками цієї боротьби! — він зробив паузу, глядачі поаплодували, хтось навіть засвистів. — Людмила і Карина, червоне та чорне, добро і… добро,— всі, хто зібрався, засміялися. — Не будемо більше тягнути дракона за його господарство. Пані, ви готові?

— Готові! — вигукнула Карина.

Людмила Аристархівна промовчала, лише стримано кивнула.

— Станіславе, Владиславе, прошу вас!

З натовпу вийшли двоє хлопців. Короткострижений блондин став між сестрами, брюнет з довгим чубком зник, а потім на одній з висоток, метрів за триста від нашого даху, спалахнув стовп полум’я.

— На старт! Увага! Погнали!

Людмила Аристархівна та Карина синхронно щучкою стрибнули з даху та зникли з поля зору. Народ закричав у захваті. Через секунду в повітря злетіли дві величезні сови, але з людськими головами. І ці голови були нашого заступника директора і дружини Халкстера. Ну нічого собі! Так ось яка нелюд Людмила Аристархівна, як там Серьога сказав?.. Гамаюн!

Я відкинув усі думки й зосередився на польоті двох сестер, цікаво ж і чарівно! Людмила Аристархівна була більшою, з чорним оперенням, місцями проглядали білі плями. Карина була повністю темно-коричневого забарвлення. Куди поділися їхні сукні — не знаю, мабуть, валялися на землі, біля «П'яного дракона».

Блондин-творець на краю даху збуджено крикнув, як дикий звір, а потім розмашисто махнув руками у бік сестер. Тієї ж миті їм навздогін, з землі помчали дві водяні кулі. Потім ще дві, і ще, і так далі.

Сестри-гамаюн стрімко набирали висоту, прямуючи на дах будівлі, де на них чекав довготелесий творець. Звуки від помахів їхніх крил долинали до юрби.

Перші водяні кулі наздогнали свої цілі, але величезні сови, наче спинами передчуваючи це, синхронно склали крила, різко пішли вниз і снаряди пронеслися вище. А потім розпочалася справжня боротьба.

До водяних куль, що й не збиралися закінчуватися, додалися вогненні, їх назустріч сестрам посилав творець з даху висотки, до якої вони летіли.

Людмила Аристархівна ухилилася від чергового водяного снаряда, розправила крила, змахнула ними та почала набирати висоту, Карина ж вибрала іншу тактику, і почекала ще пару секунд, майже діставши до п'ятиповерхівок, теж розправила крила, але замість набору висоти, полетіла впритул між антенами, там творцям було важко в неї потрапити, тому вони зосередили вогонь на Людмилі Аристархівні. Бухгалтерка описувала неймовірні фігури, вивертаючись від водяних і вогняних куль, але одна все ж таки потрапила їй прямо в голову.

— Ой, що таке. Людмила Аристархівна засмутиться, вони зіпсували її зачіску, — пробубнив Митрич.

— Давай, рідна-а-а-а! — кричав поруч Халкстер, перекрикуючи натовп.

Заступник директора абияк вирівнялася після влучення, висоту вона не втратила, до висотки залишилися лічені метри, вона підвернула крила, ще набираючи висоту, щоб вилетіти на дах, але тут, паралельно будинку, знизу вгору швидко вилетіла Карина. Вони обидві одночасно опинилися на даху висотки, описали петлю навколо творця з чубом і, склавши крила, попрямували назад на дах триповерхового «П'яного дракона». Народ шаленів! Особливо яро кричали та підтримували своїх кандидаток нелюди, які поставили гроші.