Розділ 17. Відунья, бомж і якісь чуваки.

Стасян усвідомив, що нарешті він прийшов до тями, чи прокинувся, але не це важливо. Він живий – ось це важливо. Місяці бомжування в різних смітниках виробили дуже корисну навичку — не розплющувати очі відразу. Якщо відчуваєш, що не тонеш і не з тебе не  тече кров, як з забитої свині, краще не розплющуй очі. Треба просто лежати, не рипатися, намагатися згадати, через що вирубався й оцінити навколишнє оточення, користуючись іншими почуттями.

Станіслав Валерійович чітко відчував, що йому тепло, під ним щось м'яке, на ньому якась ковдра, за нею холодна стіна. Для початку дуже непогано. Також крізь прикриті повіки чоловік зрозумів, що в кімнаті горіло світло. Чуйка підказувала, що в приміщенні, як мінімум, є ще одна людина, яка тихо сопіла. Про що йому це говорило? А ні про що.

Колишній завідувач лабораторії з розвитку нервової системи зважився відкрити праве око. Він лежав на правому боці, отже праве око ніби у тіні носа.

Стясян дуже повільно відкрив віко, оцінив обставини та одразу ж закрив. Дівчина, лиса, в джинсах і сірому топі, прив'язана до стільця, незнайома.

Станіслава Валерійовича пробив холодний піт, він згадав, як опинився в цьому становищі. Він різко розплющив очі, ще раз пробігся поглядом по кімнаті, помітив, що двері відчинені. Будь-якої секунди ті мордовороти могли увійти. Чоловік поклав руки на голову, щоб збоку здавалося, що він просто спить, накритий своїми руками, але через щілинки міг бачити кімнату.

І цього разу доля прихильно поставилася до бомжа, бо чотири чоловіки увійшли до кімнати, як тільки він перестав копошитися і завмер.

— Алонзо, розбуди це феча, настав час зайнятися справою, — голосно і зухвало, мало не прокричав володар густої рослинності на грудях, що пробивалася назовні через розстебнуті верхні ґудзики сорочки.

Один із близнюків підійшов до дівчини та з усього розмаху прописав їй ляпас тильною стороною долоні. Голова не відірвалася, але відкинуло її будь здоров. Лисий здоровань почекав кілька секунд, його удар не справив бажаного ефекту. Вдруге він ударив так само, але лівою рукою. Торкання припало на щелепу та губи, убік відлетіло кілька крапель крові. Голова смикнулася і безсило повисла, спираючись на груди.

— Виродки, — тихо прозвучало з вуст дівчини.

— Прокинься і співай, відуньйо, тобі випав щасливий квиток, ти не здохла і зможеш допомогти нам досягти важливої ​​мети, — сказав літній італієць, сперся на стіну і схрестив руки на грудях.

— Виродки, — знову ледве чутний шепіт.

— Так, ми виродки, дакордо, але тепер у нас, виродків, є все необхідне, щоб нарешті завершити наші пошуки.

Джакомо! Стасян згадав, що цього італійця з зачесаним назад і покладеним гелем волоссям звали саме так. Він підійшов впритул до дівчини та присів навпочіпки.

— Рагаца, ти навіть нічого не відчуєш. А якщо будеш добре поводитися, то ми тебе відпустимо, щоб ти спокійно змогла оплакувати своїх сорела.

— Виродки.

— Фабіо, тягни сюди перетворювач, — сказав він через плече літньому італійцеві з високим хвостом каштанового волосся.

Той лише пирхнув і вийшов із кімнати.

Стасяна починало трусити. Він гадки не мав, що тут відбувається, але чудово розумів, що це все дуже, дуже і дуже погано. І зробити він нічого не міг. Він лише лежав і сподівався, що дрібне тремтіння від страху не видасть, що він прокинувся і все чудово бачить.

Фабіо повернувся до кімнати з табуреткою та проектором. Стасян користувався таким, коли читав студентські лекції. Але цей апарат був незвичайним, з усіх боків він був покритий різними залізними візерунками, які як лоза обвивали його.

Літній італієць поставив за спиною Джакомо, який сидів навпочіпки, табуретку, на неї поставив проектор так, щоб лінза була спрямована у бік білої стіни.

— Алонзо, Амато, тримайте її, — скомандував Фабіо і став на повний зріст.

Близнюки встали по обидва боки від дівчини та звільнили її руки від мотузок. Потім вони синхронно смикнули убік долонями і їхні нігті перетворилися на сірі загострені пазурі. Вони вп'ялися своїми лапищами в тендітні передпліччя лисої полонянки, але, як і минулого разу, Стасян помітив, що вони не торкалися шкіри. Неначе невидимий бар'єр не дозволяв цього зробити.

Близнюки трохи розійшлися і підняли дівчину, тепер вона була в повітрі, голова все ще безсило лежала на грудях.

Джакомо дістав з внутрішньої кишені піджака кістяне намисто і пильно вп'явся в нього поглядом.

— Я чув, що такі намиста ви робите з кісток загиблих у бою творців, веро?

— Виродки, — знову ледве чутне прокляття.

— А я чув, що ці намиста роблять із фаланг вказівних пальців своїх померлих сестер.

— Виродки.

Джакомо зітхнув і повісив намисто дівчині на шию. Тієї ж миті близнюки напружилися і сильніше потягли на себе руки полонянки. Та тихо застогнала.

Чоловік, що стояв перед нею, теж випустив свої пазурі і одну руку він поклав їй на голову, а пазурі другої — засунув у хитромудрі сталеві візерунки проектора. Джакомо заплющив очі і відкинув голову. Проектор завібрував, лінза спалахнула і на стіні з'явилося зображення юнака. Звичайний студент, від двадцяти до двадцяти п'яти років, Стасян свого часу сотням таких читав лекції.

Літній італієць дістав свій смартфон, сфотографував зображення.

— Є.

Після цього слова Джакомо прибрав руки від голови дівчини та проектора, зображення зникло, пазурі теж. Він зняв з шиї дівчини намисто і повернув його у внутрішню кишеню піджака. Після цього близнюки посадили дівчину на стілець, прив'язали її і сховали свої пазурі.

— До наступного сеансу, тезоро, — усміхнувся Джакомо і розвернувся, щоб вийти з кімнати.

— А що з цим? — спитав Фабіо і кивнув підборіддям у бік Стасяна.

— Твій племінник ще не повністю відновився, коли бомж оклигається, хай Амато підживиться їм. А далі робіть, що хочете.

Стасян заплющив очі. Він гадки не мав, що тут відбувається, хто ці люди, що це за лиса дівчина. Але одне він знав напевно: треба вибиратися звідси і якнайшвидше. Можливо, навіть одразу, як ті четверо вийдуть з кімнати.