Розділ 12. На новому робочому місці.

Ну, я трохи розчарувався, але лише зовсім трохи, причому майже відразу забувши про це почуття. Річ у тім, що я очікував відшукати якийсь Чародеєграм, Нелюдебук або на крайній край Магомейл, але нічого такого не виявилося. Був лише сайт з основною інформацією для чайників, які тільки поринули у прихований від людей світ, або хотів покопатися в історії, ще кілька сайтів із тематичною інформацією та п'ять програм для скачування. Про них можна і детальніше.

Вже відомий вам Ident – ​​для розпізнавання нелюдів за фото та описом.

Другим значилося — Loc. Щось типу Google карт, але тільки на цих картах були позначені розташування будівель, прихованих від людей, або замаскованих під якийсь занедбаний завод.

На третій позиції — Bazarochat. Аналог людського додатка про купівлю та продаж різних магічних штук.

Четвертий додаток — Talktotroll. Щось подібне до форуму, де обговорювалося все, що тільки можна.

П'яту позицію посіли Таємні Новини. Ну хоч одне з українською назвою. Тематика, на мою думку, теж зрозуміла — там викладалися різні пости з новинами. Можна було вибрати рівень: світові новини, новини у країні та міські. І саме в цю програму я зараз залипав, сидячи в останньому вагоні метро. Може, звичайно, ще існували сотні інших піратських сайтів та додатків для нелюдів, творців та двоєдушників, але вони поки що для мене були невідомі.

А ще не зайвим буде додати, що кожен із цих додатків так само відкривався за допомогою фронтальної камери, яка зчитувала обличчя, сітківку та ауру. Запобіжні заходи, як-не-як.

«За даними, зібраними за останні півроку Земним відділом Департаменту, влітку очікується наплив закордонних творців-абітурієнтів, оскільки вартість навчання в нашій країні втричі менша, ніж у західних, і з кожним роком про це дізнається дедалі більше іноземців.

Батьки майбутніх творців-студентів нашого міста обурені, але ректор Державної вищої школи творців запевняє, що кількість іноземних студентів ніяк не вплине на вартість контракту, більше того, кількість бюджетних місць для вітчизняних абітурієнтів буде збільшена вдвічі».

Я читав цей пост новин, до якого була прикріплена кольорова фотографія сивого повного чоловіка років шістдесяти, що стояв за тумбою з мікрофонами та щось розповідав, і офігівав. Начебто, звичайна новина, яка нічим не відрізняється від інших новин, які висвітлюють по телевізору в ранкових випусках, є тільки одне маленьке «але»! Це була новина з магічного світу та про магічний світ, частиною якого я тепер був.

«Станція Турбоатом!» — пролунало з гучномовця у вагоні.

Я встав, закинув рюкзак на плечі та кульгаючи вийшов з вагона. Нога боліла страшно, але я стійко терпів і до лікаря йти не хотів. А що як він скаже, що вдома сидіти треба кілька тижнів! Я ж збожеволію, переді мною тільки-но відкрився прихований магічний світ, а я на лікарняний, не дочекаєтесь! Головне, щоб мама не спалила, вона ж у мене медсестра — помітить, що щось не так, і все, потрійна опіка та ударне лікування з домашнім арештом.

Продовжуючи кульгати та терпіти біль у нозі, я побрів вулицею до вже знайомої офісної будівлі. Це чортове вчорашнє весілля! Падре ж уранці зателефонував і сказав, що танцюватимемо кухарів та офіціантів. І все начебто було як завжди, але я ще не звик до нелюдів. І коли під час номера я побачив, що матір'ю нареченої виявилося щось, схоже на бабусю, але з величезними курячими ногами, гострими рогами, носом, розміром з велику картоху та вухами-лопухами зеленого кольору, то спотикнувся, зніс офіціанта і довбанув з усього розмаху ногою об стіл. Пізніше я пробив у додатку опис за словами, і це виявилася кікімора.

Що ж, від офісу мене відділяли п'ять хвилин пішої ходи. Які думки завітали до мене за цей час... Логіст. Я працюватиму логістом. З одного боку, я це ненавиджу. Тепер мені доведеться не тільки в універі поринати в це, а й на роботі. З іншого боку, заради того, що мені зараз відкрилося, можна й засунути глибше свою неприязнь до професії та насолоджуватися життям та тим, що мене оточує.

Я пройшов крізь знайомі розсувні двері та підійшов до прохідної. Все той же охоронець, який виявився нелюдом. Величезні долоні, як рукавички у бейсболістів, і пишні зелені вуса під носом — доказ причастя цього екземпляра до прихованого світу. Домовик. До речі, як і наш двірник дядько Боря. Його я вранці непомітно сфоткав через програму і дізнався, хто він.

По суті, це добрі безневинні істоти, що завжди прагнуть допомагати оточуючим і облагороджують територію, на якій живуть. Тому двірник чи охоронець – нормальна робота для них. У чому ж їхня магічна фішка, крім зеленої рослинності на обличчі та величезних рук? Вони не їдять, не сплять і не п'ють, а харчуються добрими емоціями, які їм дарують люди.

Ось на прикладі дядька Боря. Посипав він замерзлу стежку піском, люди йдуть нею, не падають і про себе думають: «Ой, дядько Боря молодець, вчасно посипав стежку», а домовик у цей момент стоїть поруч, відчуває цю подяку і насичується. Можна також їх віднести до енергетичних вампірів певною мірою.

— О, Ножов, доброго ранку, — не відриваючи погляду від кросвордів, промовив охоронець.

— Доброго дня, — ввічливо відповів я.

— Це тобі. Втратиш — відновлюватимеш за свої гроші, — нелюд простягнув мені пластикову картку.

Я з неприхованою цікавістю взяв перепустку в руки.

«Ножов Дмитро Юрійович

LogTrans

Молодший співробітник»

Праворуч від слів моя фотка та маленький чіп.

— Стій.

— Не рухаюся, — підкорився я команді.

— Складається із восьми біт. Чотири літери.

— Байт.

— Проходь.

Я підійшов до турнікета і пікнув перепусткою, спалахнула зелена стрілочка, і ось я всередині. Третій поверх. Праворуч. Скляні двері.