Розділ 11. Нове життя.

Діма:

Добрий вечірок))) Як справи?

Алеся:

Привіт) та ось, валяюся на дивані, думаю який би фільм подивитися, а як ти? як самопочуття?

Діма:

Нормально) Вже навіть голова не болить, ще трохи, і нудити перестане.

Алеся:

Добре, що голова перестала, значить, скоро почнуться твої суворі трудові будні)

Діма:

Швидше б уже. То що там з фільмами? Які у тебе є на вибір?)))

Алеся:

Та не знаю я, комедію хочеться, щось веселеньке та легеньке

Діма:

А як ти ставишся до французького кінематографа?

Алеся:

Ніяк) крім Таксі та Астерікс та Обелікс нічого і не дивилася

Діма:

Дуже наполегливо рекомендую Бобро Поржалувати! Ми всією сім'єю якось дивилися, гоготали, як потерпілі)))

Алеся:

О, дякую, його і подивлюсь

Діма:

Ну, гарного тоді перегляду, а я піду спати) Заокеанських сновидінь)))

Алеся:

Дякую, а тобі єнотів-рятувальників у сон)

Діма:

Єнотів???

Алеся:

Ага! вони ж ті ще милахи)

Я ще раз перечитав наше вчорашнє вечірнє листування з Алесею і посміхнувся. Ніби нічого особливого, звичайна балаканина, але радісна усмішка сама проявилася на моєму обличчі.

Згорнувши діалог на екрані, я глянув на час. 8:55. Ага, ще п'ять хвилин до будильника. Чудово! Посмішка, на мої суто особисті відчуття, засяяла ще яскравіше. Ось воно! Початок першого офіційного дня у моєму новому житті. Я тільки прокинувся, а мене вже розривало зсередини від гарного настрою.

Я піднявся з ліжка і пританцьовуючи підійшов до комп'ютерного столу. Як же добре-е-е-е, а значить і музика має бути такою ж гарною. Натиснув кнопку, під'єднав перехідник від колонок до телефону. Так що там у нас?.. О так-а-а-а!!! Чудово! Найшикарніший Will Smith із треком Gettin' Jiggy With It. З колонок зазвучала приємна мелодія, я зробив голосніше.

— Вируби! — невдоволено прокричав молодший брат зі свого ліжка, трохи піднявши голову.

— Харе спати, встава-а-а-й! — я підхопив свою подушку і без сильного замаху жбурнув її в брата. Світлий серпанок жовтого кольору, що огортав братика, різко став яскравішим. Він кинув у відповідь свою подушку. І тут почався подушечний махач. До речі, забув сказати, поки ми з братом жбурляємо один в одного подушки, покривала і ковдри, я донесу до вас деяку інформацію. Я тепер бачу ауру істот. І це прям крутота! Так, решта світу мені тепер видно в трохи тьмяних тонах, але я можу бачити ауру всіх істот. І у кожного виду вона різного кольору. Крута плюшка! Мені сказали, що ауру можуть бачити тільки енергетичні вампіри та інші подібні до них створення.

— Все, відвали, дай я ще поваляюся, — примирливо сказав братик, захекавшись, і впав на своє ліжко.

— Окс! — продовжуючи пританцьовувати, я пішов у туалет.

— Доброго ранку, — весело заспівав я, зустрівши маму в коридорі. Вона мені нічого не відповіла.

Мама не розмовляла зі мною, оскільки вона була ображена. Чому? Ну, тут її можна зрозуміти. Син пропав на п'ять днів, без зв'язку та іншого, до пуття нічого не пояснив, надіслав перед зникненням лише одну смску: «На пару днів поїхав по роботі в інше місто». А коли я повернувся, то вона мені влаштувала розгром, мовляв, якого дідька я заздалегідь не попередив, потім ще п'ять днів не відповідав ні на дзвінки, ні на смс. Я їй сказав, що вкрали телефон. Знаю, матері брехати погано, але не скажу ж, що я помер, потім у мене намагалися вселити якесь створіння, і я кілька днів валявся безпам'ятства в лікарні для нелюдів. До речі, виявилось, що я особливий випадок. Але про це трохи згодом, а зараз чищення зубів.

Поки я шалено драв зубила, щоб потім всі бачили мою білу посмішку, я трохи задумався про дивне. А саме – про спогади. До мене повернулися спогади, і це добре, але також у мене з'явилися спогади, які не були моїми. І я чітко відтворював їх у себе в голові раз-по-разу. Виноградники, яких я ніколи не бачив, сангрія, яку я ніколи в житті не пробував, темноволосий і смаглявий незнайомець, якого переповнював розпач, і переляканий хлопчик. Як вони опинились у моїй голові? Невже це спогади з мого минулого? Потрібно буде це обговорити зі знаючими людьми. Точніше нелюдями. Або творцями. А може, і двоєдушники підійдуть, у всьому цьому мені ще доведеться розібратися.

Отже, з чищенням покінчено, тепер можна закинути палива. Я ввійшов на кухню, так само пританцьовуючи, тепер уже під наступну пісню Принца з Беверлі-Хіллз Men in black.

На кухні на всю куховарив батько. Через те, що його робота знаходилася на іншому кінці міста, він завжди вставав раніше за всіх, це увійшло у звичку, і тепер навіть у неділю він вставав о шостій ранку.

— Деруни? — натхненно поцікавився я.

— Так, тримайте, спеціально за вашим спецзамовленням, — весело відповів батько і поставив на стіл величезну миску з дерунами. Вони були гарячими й з твердою скоринкою по краях. Тарілочка зі сметаною також додавалася до цієї пишності. Ідеально! Краще сніданку і не придумаєш!

— Кудись збираєшся?

— Так. Я ж казав, що влаштувався на стажування до логістичної фірми. Треба заскочити, вирішити питання перед виходом, так би мовити, на роботу.

— Ясно, — вдоволено відповів тато і повернувся до приготування.

Несподівано музика припинилася та заграв дзвінок. Я підірвався зі стільця і ​​побіг у кімнату, повторюючи за дзвінком: «Текіла! Та та таратара та та...»

— Алло, так.

— Привіт, не розбудив? — це був Паша, він же Падре, керівник колективу, де я танцюю, якщо хтось забув.

— Ні, я якраз їв.

— Хочеш сьогодні попрацювати?

— Так звичайно. Що й о котрій?

— Офіки та кухарі, зустріч о восьмій вечора біля Холодної Гори.

— Прийнято.

— Все бувай-бувай.

— Бувай.